На обличчі Барра з’явився смуток.
— Громадянські війни в ці зіпсовані дні — явище постійне, але Сивенна трималася осторонь. За часів Стеннелла VI вона майже досягла свого давнього процвітання. Але потім правили слабкі імператори, а слабкі імператори — це сильні намісники, і наш останній намісник — той самий Віскард, залишки чиєї зграї полюють на торгівців серед Червоних Зірок, — націлився на імператорську багряницю. Він був не першим, хто цього прагнув. І якби йому вдалося, то був би не першим, хто досягнув успіху.
Але йому не вдалося. Адже коли адмірал Імператора підійшов до провінції на чолі флоту, Сивенна сама повстала проти свого бунтівного намісника. — Він зупинився, засумувавши.
Меллоу, сидячи на краєчку стільця, відчув, як затекло його тіло, і повільно розслабився.
— Будь ласка, продовжуйте, сер.
— Дякую, — стомлено сказав Барр. — Це дуже мило з вашого боку — догоджати старому. Вони повстали, а чи мені слід було б сказати «ми повстали», бо я був одним із другорядних лідерів. Віскард утік із Сивенни, ми трохи не встигли, і планета, а разом із нею й провінція, відчинила ворота адміралу, демонструючи всі жести вірності Імператору. Не розумію, чому ми це зробили. Можливо, ми відчували відданість символу, якщо не особі Імператора — жорстокої та порочної дитини. А може, боялися жахів облоги.
— І? — м’яко підштовхнув його Меллоу.
— Але, — пролунала похмура відповідь, — це не влаштовувало адмірала. Він прагнув слави підкорювача бунтівної провінції, а його люди — трофеїв, без яких це підкорення не обійшлося б. Тому, поки люди все ще збиралися в кожному великому місті, вітаючи Імператора та його адмірала, він зайняв усі військові об’єкти, а потім наказав скинути на населення ядерні бомби.
— Під яким приводом?
— Під приводом того, що вони повстали проти… свого намісника, помазаника Імператора. І адмірал став новим намісником за допомогою різанини, грабунків і повного жаху. Я мав шістьох синів. П’ятеро з них загинули, по-різному. У мене була донька. Сподіваюся, що вона врешті-решт загинула. Я втік, бо був старий. І прийшов сюди, бо занадто старий, щоб викликати якісь побоювання навіть у нашого намісника. — Він схилив свою сиву голову. — Вони не залишили мені нічого, бо я допоміг вигнати бунтівного губернатора й позбавив адмірала його слави.
Меллоу мовчки сидів і чекав. А потім:
— А що з вашим шостим сином? — тихо запитав він.
— Що? — уїдливо посміхнувся Барр. — Він у безпеці, бо приєднався до адмірала як звичайний солдат під вигаданим ім’ям. Він є стрільцем на особистому флоті намісника. О ні, не дивіться так на мене. Він у мене не безсердечний. Він навідує мене, коли може, і, як може, допомагає. Він тримає мене серед живих. І одного чудового дня наш великий і славний намісник плазуватиме на колінах, щоб уникнути смерті, а мій син стане його катом.
— І ви розповідаєте такі речі незнайомцю? Ви ж ставите під загрозу життя свого сина.
— Ні. Я допомагаю йому, створюючи намісникові нового ворога. І якби я так дружив із нашим намісником, як я його ненавиджу, я сказав би йому відправити загони кораблів аж на край Галактики.
— А хіба тут немає кораблів?
— А ви знайшли хоч один? Чи, може, якісь прикордонники в космосі спитали у вас дозвіл на посадку? З такою малою кількістю кораблів, як у нас, прикордонні провінції наповнені інтригами та беззаконням, і на охорону варварських зовнішніх сонць не можна виділити жодного зорельота. З того краю Галактики, що від нас відколовся, ще не загрожувала жодна небезпека — доки не з’явилися ви.
— Я? Я не становлю жодної загрози.
— Після вас прийдуть інші.
Меллоу повільно похитав головою.
— Не впевнений, що розумію вас.
— Послухайте! — Старий розпалився не на жарт. — Я зрозумів, хто ви такий, щойно ви зайшли. Навколо вас силове поле, або принаймні воно було, коли я вас уперше побачив.
Меллоу помовчав, вагаючись, а потім додав:
— Так, було.
— Добре. Це була помилка, але ви цього не зрозуміли. Є деякі речі, на яких я знаюся. У ці часи занепаду не модно бути вченим. Події швидко мчать повз і змітають геть усіх, хто не може плисти проти течії з бластером у руках, як-от мене. Але я був науковцем, і я знаю, що за всю історію ядерних досліджень не змогли винайти портативне силове поле. У нас є силові поля — величезні, незграбні силові станції, що зможуть захистити місто, навіть корабель, але не окрему людину.
— Он як? — випнув нижню губу Меллоу. — І який ви робите з цього висновок?