— Крізь космос просочуються різні історії. Вони подорожують дивними шляхами й спотворюються з кожним парсеком. Але коли я був молодий, то до нас прибув маленький корабель із незнайомими людьми, які не знали наших звичаїв і не могли пояснити, звідки вони прийшли. Вони розповідали про чарівників на краю Галактики; чарівників, які світяться в темряві, піднімаються в повітря і яких не бере жодна зброя.
Ми сміялися з них. І я теж сміявся. Я забув цю історію до сьогодні. Але ви світитеся в темряві, і я не думаю, що мій бластер, якби я його мав, завдав би вам якоїсь шкоди. Скажіть мені, ви можете піднятися в повітря, сидячи там зараз?
Меллоу спокійно відповів:
— Я не можу зробити нічого з того, про що ви сказали.
Барр усміхнувся.
— Ця відповідь мене задовольняє. Я не допитую своїх гостей. Але якщо чарівники існують, якщо ви один із них, колись їх, або вас, прибуде сюди дуже багато. Можливо, це було б добре. Може, нам потрібна нова кров. — Він щось беззвучно пробурмотів сам до себе, а потім продовжив: — Але все може бути й по-іншому. Наш новий намісник живе тими самими мріями, що й старий Віскард.
— Теж про імператорську корону?
Барр кивнув.
— Мій син чує такі розповіді. В особистому почті намісника навряд чи можна їм завадити. І він розповідає мені про це. Наш новий намісник не відмовлятиметься від корони, якщо йому запропонують, але він береже й шлях до відступу. Подейкують, що в разі невдачі із короною він планує створити нову Імперію у варварській глибинці. Кажуть, але я не ручаюся за це, що він віддав одну зі своїх доньок заміж за якогось королька на незвіданій Периферії.
— Якщо слухати кожну історію…
— Розумію. Їх багато ходить. Я старий і верзу всілякі нісенітниці. Але що ви скажете? — І ці проникливі старечі очі заглянули йому глибоко в душу.
Торгівець замислився.
— Нічого не скажу. Але хотів би дещо запитати. На Сивенні є ядерна енергетика? Ні, чекайте, я розумію, що тут володіють знаннями про атомну енергію. Я маю на увазі, тут лишилися вцілілі генератори чи їх знищили під час недавнього грабунку?
— Знищили? О ні. Тут половину планети знищать, перш ніж торкнутися хоча б маленької станції. Вони незамінні, бо постачають енергію для нашого флоту. — І майже гордо додав: — У нас є найбільша і найкраща станція на всій півкулі Трентора.
— Тоді що мені слід зробити в першу чергу, якщо я хотів би глянути на ці генератори?
— Нічого! — рішуче відповів Барр. — Вас застрелять, щойно ви наблизитеся до будь-якого військового об’єкта. Як і будь-кого стороннього. На Сивенні досі немає громадянських прав.
— Ви хочете сказати, що всі електростанції перебувають під контролем військових?
— Ні. Є маленькі міські станції, що опалюють та освітлюють будинки, забезпечують енергією транспорт тощо. Але й там не краще. Вони контролюються техніками.
— Хто вони?
— Спеціалізована група людей, які керують електростанціями. Ця честь передається в спадок, молоді потрапляють у професію як учні. Суворе почуття обов’язку, честі тощо. Ніхто крім техніків не може зайти на станцію.
— Розумію.
— Хоча я не сказав би, — додав Барр, — що не було випадків, коли техніка неможливо було б підкупити. Коли за п’ятдесят років у нас змінилося дев’ять імператорів, із них сім були вбиті, — і коли кожен капітан корабля прагне захопити посаду намісника, а кожен намісник — стати Імператором, — я вважаю, що навіть технік може стати жертвою підкупу. Але для цього потрібно чимало грошей, а в мене їх немає. А у вас?
— Гроші? Ні. Але хіба завжди підкуповують лише за допомогою грошей?
— А як іще, коли за гроші можна купити все інше?
— Є достатньо речей, які за гроші не купиш. А тепер, якщо ви підкажете мені, де знаходиться найближче місто з електростанцією і як краще туди дістатися, буду вам дуже вдячний.
— Зачекайте! — Барр простягнув свої тонкі руки. — Куди ви поспішаєте? Ви прийшли до мене, але я не ставив вам жодних питань. У місті, де мешканців усе ще називають бунтівниками, ви викликали б підозру в першого ж солдата або патрульного, який почув би ваш акцент і побачив ваш одяг.
Він піднявся і витягнув з темного куточка старої скрині якусь книжечку.
— Мій паспорт… фальшивий. Я з ним утік.
Він вклав його в руку Меллоу й склав його пальці.
— Опис не підходить, але якщо ви ним не будете розмахувати, то ймовірно, що ніхто до нього сильно не приглядатиметься.
— Але ви… Ви ж узагалі без паспорта.
Старий вигнанець цинічно знизав плечима.