Її очі машинально напружилися. Світло пожвавішало, але залишалося невиразним. Воно скрадалося, не виявляючи своїх кольорів, а музика раптом стала неприємно гучною та лихою, розквітнувши високим крещендо. Світло шалено замерехтіло, швидко рухаючись у зловісному ритмі. Було видно, як щось звивається у напівтемряві. Щось із отруйними металевими лусочками сіпалося і позіхало. І музика сіпалася й позіхала разом із ним.
Бейта гамувала дивне хвилювання, а потім подумки спинила себе. Це відчуття нагадало їй перебування у Часовому Сховищі й останні дні на Притулку. Це було оте саме жахливе, нудотне, чіпке павутиння відчаю та шляхетності. Вона зіщулилася, пригнічена цим відчуттям.
Музика, наче жахливий регіт, гриміла над нею, і луската скорчена потвора на іншому кінці телескопа у маленькому колі світла зникла, щойно вона розпачливо відвернулася. Її лоб був вологим і холодним.
Музика, що тривала десь хвилин п’ятнадцять, вщухла, і ця тиша дала Бейті неймовірну насолоду. Коли спалахнуло яскраве світло, вона побачила перед собою обличчя Магніфіко – спітніле, похмуре, з божевільними очима.
– Міледі, – зойкнув він, – як ви?
– Непогано, – сказала вона, – але чому ти так грав?
Вона побачила, що відбувалося з іншими в кімнаті. Торан та Міс мляво й безпорадно притислися до стіни, але вона недовго дивилася на них. Її увагу привернули принц, що у дивній позі лежав біля столу, і Коммасон, який несамовито стогнав, роззявивши рота, з якого текла слина.
Коммасон сіпнувся і закричав щось безглузде, коли Магніфіко зробив крок до нього.
Тоді він скочив до інших і звільнив їх.
Торан рвонув до землевласника і розлючено схопив його за шию.
– Ти підеш із нами! Ти будеш нашою гарантією, що ми потрапимо на свій корабель.
Через дві години на корабельній кухні Бейта поставила на стіл незграбний домашній пиріг, і Магніфіко святкував повернення до космосу, велично ігноруючи всі правила поведінки за столом.
– Смачно, Магніфіко?
– Ням-ням!
– Магніфіко?
– Так, міледі.
– Що це ти грав?
Блазень зіщулився.
– Я… я не хочу про це говорити. Візіосонор справляє найглибший вплив на нервову систему. Колись я вивчив цю мелодію, але це недобрий твір, не призначений для вашої невинної душі, міледі.
– О, годі, Магніфіко. Я не така вже й невинна, не треба мені лестити. Я бачила те саме, що й вони?
– Сподіваюся, що ні. Я грав це лише для них. Якщо ви щось бачили, то лише краєчок картини, та й то віддалік.
– Мені й цього було досить. Ти знаєш, що принц втратив через тебе свідомість?
Магніфіко похмуро відповів, прожовуючи великий шмат пирога:
– Я його вбив, міледі.
– Що? – вона ледь не вдавилася.
– Він був мертвий, коли я спинився, інакше я грав би ще. До Коммасона мені було байдуже. Найгірше, чим він нам загрожував, були смерть або тортури. Але цей принц, міледі, дивився на вас розпусно і… – йому сперло подих від обурення та тривоги.
Бейта відчула, як у неї в голові заснували дивні думки і суворо їх стримала.
– Магніфіко, в тебе лицарська душа.
– О, міледі. – Він нахилив свій червоний ніс до пирога, але не став їсти.
Еблінг Міс втупився в ілюмінатор. Трентор був поруч, загрозливо засліплюючи своїм металевим полиском. Торан теж стояв біля ілюмінатора.
Із глухим розпачем у голосі він вимовив:
– Даремно ми сюди прилетіли, Еблінгу. Люди Мула випереджають нас.
Еблінг Міс потер лоба рукою, що наче всохлася, втративши колишню огрядність. І щось розгублено промурмотів.
Торан був роздратований.
– Кажу вам, ці люди вже знають, що Фундація загинула. Кажу вам…
– Га? – Міс спантеличено підвів голову. Потім м’яко поклав свою руку на зап’ястя Торана, абсолютно не тямлячи, що той говорить. – Торане… я дивився на Трентор. Знаєте… В мене дуже дивне відчуття… відтоді, як ми прибули на Трентор. Це якийсь поклик, рушійна сила, яка штовхає і штовхає мене зсередини. Торане, я зможу це зробити; я впевнений, що зможу. Мені все напрочуд зрозуміло – я ще ніколи не мав такого ясного розуму.
Торан подивився на нього і знизав плечима. Ці слова анітрохи його не переконали.
Він нерішуче сказав:
– Місе?
– Так.
– Ви не помітили корабель, що спускався на Неотрентор, коли ми відлітали?
Міс хвильку подумав.
– Ні.
– А я помітив. Можливо, мені й здалося, але це міг бути той філійський корабель.
– Той, що з капітаном Прітчером на борту?
– Лише космосу відомо, хто там на борту. Інформація Магніфіко… Вони стежили за нами тут, Місе…