Коли Габрієла верталася з бару і сідала снідати, кіт приходив полащитись і помуркотати біля її ніг. Він з подякою з'їдав шматки, які вона йому кидала, і задоволено мурчав, коли Габрієла гладила його по голові або по животу.
Дона Армінда все це сприймала, як диво. Вона й гадки не мала, що можна приручити такого дикого кота, що він братиме страву з рук, дозволятиме себе гладити і засинатиме на колінах.
Коли Габрієла притискувала кота до грудей і терлася обличчям об його кошлату морду, він, напівзаплющивши очі, тихесенько нявкав і легенько дряпав її. Для дони Армінди існувало лише єдине пояснення всього баченого: Габрієла не розвинутий, навіть ще не розкритий медіум, який випромінює могутні флюїди, необроблений алмаз, який належить відшліфувати на сеансах, щоб він став знаряддям для спілкування з потойбічним світом. Що ж інше, як не флюїди Габрієли приборкали таку непокірну тварину?
Коли вони сідали обоє біля порога — вдова штопати панчохи, а Габрієла гратися з котом, — дона Армінда намагалася переконати її:
— Дівчинко, ти обов'язково мусиш прийти на наступний сеанс. Минулого разу кум Деодоро запитував про тебе: «Чому вона сьогодні не прийшла? У неї дивовижні здібності медіума. Я зрозумів це, коли сидів у неї за спиною». Так він і сказав дослівно. Треба ж, щоб і я подумала те саме! А кум Деодоро в цих справах розбирається, можеш мені повірити, хоча зовні в це важко повірити, — він такий молодий. Але відчувається, що він у близьких стосунках з духами, він ними командує, як хоче. І ти можеш стати ясновидицею…
— Я не хочу… Не хочу, доно Арміндо. Навіщо це мені? Мертвих краще не чіпати, хай собі спочивають. Мені ці справи не до душі…
Габрієла почухала котові за вухом, і він замуркотів ще голосніше.
— Ти чиниш дуже нерозумно, дочко. Адже твій дух не зможе дати тобі поради, а ти не зрозумієш, що він тобі казатиме, і підеш життям наосліп. А між тим дух для нас — це те ж саме, що поводатар для сліпого. Він вказує нам шлях, допомагає обминати перепони…
— У мене їх немає, доно Арміндо.
— Але ж не це головне, він і поради дає. Днями я приймала важкі пологи — у дони Ампато. Хлопчик ніяк не хотів виходити. Я не знала, що й робити, і сеньйор Мілтон уже збирався викликати лікаря. Хто мені допоміг? Мій покійний чоловік, який всюди мене супроводжує і не залишає саму ані на мить. Там, угорі,— вона показала на небо, — їм усе відомо, геть аж до медицини включно. Він мені шепнув на вухо, і я його послухалась. Народився чудовий карапуз!..
— Мабуть, добре бути акушеркою… Допомагати народжуватись невинним малюкам…
— А хто тобі дасть пораду саме тоді, коли ти її потребуєш?..
— Я потребую поради? Я цього не знала, доно Арміндо…
— Ти дурненька, дочко моя. Даруй мені, що я тобі це кажу, але ти дурненька. Не вмієш користуватися тим, чим наділив тебе Господь.
— Я не розумію, що ви кажете, доно Арміндо. Всім, що я маю, я користуюся. Навіть туфлями, які мені подарував сеньйор Насіб. Я ходжу в них у бар. Але вони мені не подобаються, я віддаю перевагу домашнім капцям. Ходити в туфлях страшенно незручно.
— Та хіба я про туфлі, дурненька? Ти що, не бачиш, що сеньйор Насіб закоханий в тебе, ходить сумний, рано повертається додому…
Габрієла розсміялася, притискуючи кота до грудей:
— Сеньйор Насіб гарна людина, то чого ж мені боятися? Він і не думає мене виганяти, а я прагну лише одного: щоб він був задоволений…
Зустрівшися з такою сліпотою, дона Армінда навіть пальця вколола голкою.
— Ой, я вкололася… Ти ще дурніша, аніж я гадала. Сеньйор Насіб може дати тобі все… Він заможний! Якщо попрохаєш шовку, він дасть; попросиш дівчину на допомогу, він найме двох; попросиш грошей, він тобі дасть, скільки захочеш.
— Мені все це непотрібне… Навіщо?
— Ти гадаєш, що все життя будеш вродливою? Якщо не скористаєшся зі своєї вроди тепер, потім буде пізно. Я можу поклястися, що ти ніколи й нічого не просиш у сеньйора Насіба. Чи не так?
— Не зовсім. Я інколи прошу трохи грошей на квиток у кіно, коли ми ходимо з вами. А що мені просити ще?
Дона Армінда розгнівалась, вона кинула панчоху, натягнену на дерев'яний гриб, кіт злякався і поглянув на неї своїми хитрими очима.
— Все! Все, що тобі заманеться, дівчинко, він тобі дасть, — вона притишила голос до шепоту. — Якщо ти зумієш себе поставити, він навіть одружиться з тобою…
— Одружиться зі мною? Навіщо, доно Арміндо? Навіщо йому зі мною одружуватись? Сеньйор Насіб знайде собі пристойну наречену, з поважної родини, з становищем. Навіщо йому одружуватися зі мною?