Мундіньйо хотів щось сказати, проте Арістотелес розсміявся і запропонував:
— Полковник Раміро по-своєму людина порядна. Це він понад двадцять років тому зробив мене помічником комісара. Він усім розповідає, що лише йому я завдячую своїм сьогоднішнім становищем. Але хочете знати правду? Він упорався з Бадаро лише тому, що я пішов за ним. Поширюються чутки, нібито я покинув Бадаро саме тоді, як вони програли. Це брехня. Я пішов від них, коли вони були при владі. Вони програли, це правда, але тільки тому, що вже не могли і не вміли управляти. Для них політика була одним із засобів розширення своїх маєтків. І на ті часи полковник Раміро був для них тим, ким сьогодні для Бастосів є ви.
— Ви хочете сказати…
— Зачекайте, я незабаром закінчу. Полковник Раміро дав згоду на відокремлення Ітабуни. Якби він не згодився або намагався гальмувати це питання, уряд також почав би тикати палки в мої колеса. Тому я і підтримував його. Але він гадає, що я робив це з почуття обов'язку перед ним. Коли ви почали втручатися в деякі ільєуські справи, я став придивлятись до вас. Вчора, коли ви прибули до Ітабуни, я сказав собі: «Ну, тепер до нього пригорнеться різна наволоч. Подивимось, що він робитиме, як поведеться, мабуть, це найкраща перевірка». — Арістотелес доброзичливо розсміявся. — Сеньйоре Мундіньйо Фалкан, якщо вам потрібні мої голоси, — вони ваші… Я не вимагаю ніякої компенсації взаміну, це не політична оборудка. У мене є лише одна умова: потурбуйтесь також про Ітабуну, адже і вона входить до зони какао. Не забудьте про цей занедбаний край.
Мундіньйо був настільки здивований, що ледве міг промовити:
— Та разом з вами, полковнику, ми гори звернемо.
— Але поки що мовчіть про те, що почули від мене. Десь напередодні виборів я потурбуюсь, аби оголосити своє рішення.
Проте зберігати таємницю так довго, як підказувала йому мудрість і обережність, не вдалося. Десь за кілька днів полковник Раміро запросив Арістотелеса в Ільєус, щоб оголосити список кандидатів від правлячої партії. Арістотелес порадився із своїми найвпливовішими друзями і рушив автобусом до Ільєуса.
Полковник Раміро, не давши наказу відкрити вітальню, де стояли стільці з високими спинками, вручив Піресу список:
«У федеральні депутати — сеньйор Вітор Мело». Далі йшли інші імена. Арістотелес повільно прочитав папір, немов по складах, і повернув його Бастосу.
— За цього сеньйора Вітора, полковнику, я більше не голосую, навіть коли настане новий потоп. Він ні на що не здатний. Я звертався до нього безліч разів, але наслідків, на жаль, ніяких.
Суворим тоном, немовби караючи неслухняну дитину, Раміро запитав:
— Чому ви не повідомили про свої вимоги мені? Якби ви діяли через мене, він би не відмовив. Самі винні. Що ж стосується голосування, то його висуває уряд, і ми обиратимемо його. Сам губернатор обіцяв…
— Але ж не я…
— Що ви хочете сказати?
— Я вже сказав, полковнику. За цього жевжика я не голосуватиму.
— Тоді за кого ж?
Арістотелес окинув поглядом кімнату, потім глянув в очі Раміро:
— За Мундіньйо Фалкана.
Старий зблід і підвівся, опираючись на костур.
— Ви це серйозно?
— Цілком!
— Тоді геть з мого дому, — він показав пальцем на двері.— І негайно!
Арістотелес вийшов, він був абсолютно спокійним, і рушив прямо до редакції «Діаріо де Ільєус». Там він сказав Кловісу Кості:
— Можете повідомити, що я приєднався до сеньйора Мундіньйо.
Жеруза побачила діда, який нерухомо сидів на стільці.
— Дідусю! Що трапилось? — На її крик прибігла мати і негайно послала служницю до лікаря.
Прийшовши до тями, старий пробурмотів:
— Не треба лікаря. Звеліть гукнути кума Амансіо. В цю ж мить!
Лікар поклав Раміро в ліжко. Доктор Демосфенес сказав Алфредо і Тоніко:
— Мабуть, він дуже розхвилювався. А цього не слід було допускати. Ще один такий припадок — і серце не витримає.
Прийшов Амансіо Леал, якому повідомили про те, що трапилося під час сніданку. Вся його родина перелякалася. Амансіо зайшов до Раміро в спальню і пробув там якийсь час.
…Саме тоді, коли номер «Діаріо де Ільєус» вийшов із заголовком на всю першу шпальту — «ІТАБУНА ПІДТРИМУЄ ПРОГРАМУ МУНДІНЬЙО ФАЛКАНА», — Арістотелес з експортером поверталися човном після огляду землечерпалок і буксирів. Вони спостерігали, як водолази опускаються під воду, як екскаватори, немов казкові страховища, пожирають пісок. Арістотелес весь час сміявся щиро і захоплено. «Разом ми збудуємо порт у Мальядо», — говорив він Мундіньйо.