— Про це я хочу з вами поговорити…
— Зачекайте. Дайте мені висловитись до кінця. Я приїхав завдяки інтимним справам, я втік. Але коли я тут залишився, то в цьому винні мої брати. Я наймолодший серед трьох, набагато молодший від них, я народився занадто пізно. Всього вже було досягнуто, мені не треба було докладати ні до чого жодних зусиль. Все йшло само по собі. Я завжди був лише третім. Першими — двоє старших. Це мене не влаштовувало.
Капітан був страшенно задоволений, відвертість Мундіньйо зараз була саме доречною. Він заприятелював з Мундіньйо, щойно той прибув до Ільєуса і почав засновувати нову експортну фірму. Каштан був федеральним збирачем податків, і на його долю випало коригувати перші кроки молодого капіталіста. Вони почали подорожувати разом, Капітан правив за гіда. Звозив Мундіньйо на фазенду Рібейріньйо, в Ітабуну, в Піранжі, в Агуа-Прету, розповів йому про звичаї краю, навіть рекомендував жінок. Мундіньйо поводився просто, сердечно, легко знаходив спільну мову з людьми. Спершу Капітан просто гордився дружбою з цим багатієм, що прибув з півдня і походив з впливової у політичних і ділових колах родини. Адже ж недарма один з його братів був депутатом, а родичі — дипломатами. Про старшого брата навіть ходили чутки, що бути йому невдовзі міністром фінансів. Лише потім, через певний час і в міру того, як Мундіньйо розпочав свою різнобічну діяльність, Капітан став розмірковувати і накреслювати плани: ця людина може виступити супроти Бастосів і повалити їх…
— В дитинстві я ріс пестунчиком. Мені не доводилось нічого робити, все залежало від братів. Я вже став дорослим чоловіком, а для них все ще був хлопчиком. Вони вважали, що я маю розважатися, доки не настане моя черга, не прийде «мій час», як каже Лоурівал… — Мундіньйо завжди насуплювався, коли згадував про старшого брата. — Ви розумієте? Я зморився від неробства, від ролі молодшого брата. Можливо, я ніколи не виявив би опору, лишився таким би собі глевтяком і продовжував безтурботне і бездумне життя. Але тут з'явилася ця жінка. Створилось безвихідне становище… — Мундіньйо кинув погляд на море, що простиралось перед розчиненим вікном, але, заполонений спогадами, він бачив за видноколом лише образи, видимі тільки йому.
— Вона гарненька?
Мундіньйо посміхнувся.
— Гарненька — для неї звучить образливо. Чи знаєте ви, що таке краса, Капітане? Найбільша довершеність? Таку жінку гріх називати просто гарненькою.
Він провів долонею по очах, немов відганяючи видиво.
— Загалом… В душі я задоволений. Тепер я вже не брат Лоурівала і Еміліо Мендес Фалканів. Я тепер сам собі пан. Це моя земля, у мене своя фірма, і я, сеньйоре Капітан, виверну Ільєус навиворіт, зроблю з нього…
— …столицю, як казав сьогодні Доктор… — перебив його Капітан.
— Цього разу, коли я приїхав, брати вже дивилися на мене іншими очима. Вони втратили надію зустріти мене після поразки зігнутим у три погибелі різними незгодами. А й справді, все йде в мене непогано. Чи не так?
— Непогано? Але ж ви прибули сюди, як то кажуть, лише вчора, а вже стали першим експортером какао.
— Ну, не перебільшуйте, ще не першим… Кауфмани вивозять значно більше. Стевенсон теж. Але я їх випереджу. Мене приваблює те, що цей край лише починає розвиватися, тут все ще перебуває в зародку. Тут все слід переробляти заново, і це мені під силу. Принаймні,— виправився він, — буду намагатися. А це і є стимулом для такої людини, як я.
— Ви знаєте, які тут ходять чутки? — Капітан підвівся, зробив кілька кроків по вітальні. Настав момент.
— Які? — Мундіньйо чекав, здогадуючись, що скаже Капітан.
— Що у вас є риси політичного діяча. Не пізніше, як сьогодні…
— Риси політичного діяча? Ніколи про це не думав, в усякому разі, серйозно. Я думав лише про те, як заробити гроші і стимулювати прогрес цього краю.