Бар був переповнений, Насіб хитався від утоми. Шіко Молеза і Біко Фіно бігали від столика до столика, обслуговуючи відвідувачів, і намагалися довідатися з розмов ще про якусь подробицю убивства. Негреня Туїска помагало їм, але було заклопотане: хто тепер оплатить йому тижневий рахунок за солодощі для дантиста, якому Туїска щоденно носив додому пиріг з кукурудзи і солодкої маніоки, а також маніоковий кускус? Інколи, окидаючи поглядом переповнене приміщення і бачачи, що солодощі і закуски з таці, присланої сестрами Дос Рейс, уже зникли, Насіб згадував недобрим словом стару Філомену. Треба ж було їй поїхати, залишивши його без куховарки саме в такий день, коли відбулося стільки подій! Переходячи від столика до столика, Насіб втручався в розмови, випивав з друзями, та все одно не міг з повним задоволенням обговорювати подробиці трагедії так, як йому цього хотілося і як, напевно, і було б, коли б не ця турбота про нову куховарку. Історії, подібні до цієї, де є все: і заборонене кохання, і смертельна помста, і такі соковиті деталі, як чорні панчохи, — трапляються не щодня. А він, немов навмисно, мусить незабаром рушати на пошуки куховарки серед біженців, що прибули на невільничий базар.
Шіко Молеза, непоправний ледацюга, розносячи пляшки і келихи, час від часу зупинявся послухати, що говорять.
Насіб підганяв його:
— Давай, давай жвавіше…
Шіко зупинявся біля столиків, адже йому кортіло довідатись про новини, узнати більше про чорні панчохи.
— Найтонші, мій любий, закордонні…— Арі Сантос повідомляв нові дані.— Таких в Ільєусі годі й шукати…
— Звичайно, він їх виписав із Баїйї. З батьківської крамниці.
— Оце так! — Полковник Мануел дас Онсас аж рота роззявив од здивування. — Чого тільки не трапляється на цьому світі…
— Коли увійшов Жезуїньйо, вони обіймали один одного і нічого не чули.
— А покоївка ж закричала, коли побачила Жезуїньйо…
— В такі хвилини нічого не чуєш… — сказав Капітан.
— Полковник молодчага, вчинив правосуддя…
Маурісіо, здавалось, уже готував промову для суду:
— Він зробив те, що зробив би кожний з нас за подібних обставин. Він вчинив, як порядна людина: не задля того він народився, щоб жити рогоносцем. Є лише один засіб позбутися рогів — він і скористався з нього.
Бесіда стала загальною, відвідувачі, що сиділи за різними столиками, гучно перемовлялися, але жоден голос в цій крикливій асамблеї, де зібралися відомі люди міста, не став на захист раптово розквітлого почуття Сіньязіньї, її бажань, які спали тридцять п'ять років і раптом, розбуджені вкрадливими словами дантиста, перетворилися в нестримну пристрасть. Її навіяли і ці вкрадливі слова, і хвилястий чуб, і проникаючі в душу сумні очі, схожі на очі пронизаного стрілами святого Себастьяна в головному вівтарі невеличкої церкви неподалік від бару. Арі Сантос, що бував разом з дантистом на літературних зібраннях товариства Руя Барбози, де для обраної аудитори недільними ранками декламувалися поезії, розповідав, як все починалося. Спершу Сіньязінья помітила і повірила, що Осмундо схожий на святого Себастьяна, якому вона молилася, казала, що в дантиста такі ж очі.
— А все це тому, що вона занадто часто відвідувала церкву… — зауважив Ньо-Гало, переконаний безбожник.
— Так, таки так… — погодився полковник Рібейріньо. — Заміжня жінка і кроку не може ступити без падре…