Єдина донька вдови фазендейро, що наклав головою в боротьбі за землю, дона Олга була для Тоніко зовсім не підходящою дружиною. Він не успадкував батькової відваги, і багато кому доводилося спостерігати, як він мінився з лиця, розгублювався, коли потрапляв у скрутне становище через різних жінок, але навіть це не могло пояснити того страху, який він постійно відчував перед дружиною. Поза всяким сумнівом, головною причиною цього страху був можливий скандал, який пошкодив би авторитетові старого Раміро, що користувався загальною повагою. А дона Олга саме й погрожувала час від часу вчинити такий скандал. Вона постійно невдоволено буркотіла, бувши глибоко переконаною, що всі жінки міста не байдужі до її Тоніко. Сусіди щодня вислуховували погрози дебелої сеньйори, якими вона бомбардувала чоловіка:
— Не приведи Господь, щоб я довідалась про твої зв'язки з якою-небудь…
Хатні робітниці в її домі довго не затримувались: дона Олга не спускала з них очей і звільняла при найменшій підозрі — адже всі вони напевне прагнули спокусити її красеня Тоніко. З недовірою поглядала вона на дівчат з монастирської школи, на дам, що танцювали в клубі «Прогрес»; про її ревнощі, невихованість, погані манери, небачену нетактовність в Ільєусі розповідали анекдоти. Вона не знала нічого певного про пригоди Тоніко, і в неї не було підстав підозрювати його в тому, що він відвідує будинки розпусти, коли йде увечері, як він каже, «погомоніти про політику». Вона все поставила б догори ногами, якби лишень довідалася про щось подібне. Але Тоніко тримав язика за зубами і завжди знаходив можливість обдурити її приспати її ревнощі. З виглядом найвірнішого і найвідданішого чоловіка він прогулювався з дружиною по обіді набережною, частував її морозивом в барі «Везувій» або водив до кіно.
— Ви лишень поглянете, який він незворушний, коли прогулює свою слониху… — говорили перехожі, зустрічаючи Тоніко під час таких моціонів.
— Цікаво, чи лусне сьогодні на ній сукня, чи витримає,— кепкували дотепники.
А вже за кілька хвилин по тому, як він одводив дружину додому на вулицю Паралелепіпедів, де містилась його нотаріальна контора, і йшов «погомоніти з друзями про політику», — Тоніко годі було впізнати. Він вечеряв у будинках розпусти, розважався і танцював у кабаре; Тоніко мав успіх, а тому через нього часто лаялись повії, інколи навіть рвали одна одній коси.
— Колись таки вдарить грім з ясного неба і прийде всім його походенькам кінець, — провіщали одні.— Дона Олга про все довідається, і не зберегти Тоніко голови.
Уже не раз стояв Тоніко на краю прірви. Але він обплутував дружину павутиною брехні, спритно розвіював її підозри. Не малою була ціна, яку він сплачував за славу невідпорного чоловіка, першого серцеїда міста.
— Ну, а ви якої думки про вбивство? — запитав його Ньо-Гало.
— Який жах! Подумати тільки…
Тоніко розповіли про чорні панчохи, він змовницьки підморгнув. Знову почали пригадувати подібні історії, наприклад, згадали, як полковник Фабрісіо заколов дружину і послав жагунсо застрелити коханця, коли той повертався із засідання масонської ложі. Жорстокі звичаї, що вимагають помсти і крові. Суворий закон зони какао.
Навіть араб Насіб, незважаючи на свої клопоти (солодощі і закуски сестер Дос Рейс зникли, мов їх і не було!), взяв участь у розмові. І, як завжди, лише для того, аби розповісти, що в Сірії, країні його предків, звичаї були ще страшнішими. Він зупинився біля столика, його могутня постать височіла над усіма присутніми. Тиша запанувала і біля решти столиків, всім хотілося послухати Насіба.
— На батьківщині мого батька все це виглядало ще суворіше… Там честь чоловіка свята, ніхто не сміє її заплямувати. Під загрозою…
— Чого?
Насіб повільно окинув поглядом слухачів — відвідувачів і друзів, — прибрав драматичної пози і похилив свою крупну голову.
— Гулящу дружину прирізають ножем, тіло її розтинають на шматки…
— На шматки? — прогугнявив Ньо-Гало.
Насіб наблизив до нього своє пухке обличчя з м'якими білими щоками, надав йому бандитського виразу і підкрутив кінчик вуса.
— Так, куме Ньо-Гало, там ніхто не задовольниться тим, щоб убити двома-трьома пострілами зрадницю і негідника, що її спокусив. Наш край — край мужніх людей, і з невірною дружиною чинять по-нашому: шматують її, зміюку, починаючи із сосків…