Подейкували, що дружба Рібейріньйо і Мундіньйо виникла і зміцніла в ліжку Анабели, танцівниці, привезеної експортером; вона вже залишила свого партнера ілюзіоніста, щоб танцювати винятково для полковника. «Вірогідніше, винятково для полковника і Тоніко!» — думав Насіб. Дотримуючись зразкового політичного нейтралітету, вона спала з Тоніко Бастосом в той час, коли полковник об'їжджав міста і селища. І їх обох вона зраджувала з Мундіньйо Фалканом, коли той присилав їй записку. На нього вона, зрештою, і розраховувала, якщо раптом в цьому жахливому краю з нею трапиться якесь лихо.
Чимало фазендейро, особливо молодших, обов'язки яких стосовно полковника Раміро Бастоса не сягали до часів боротьби за землю, позначених кров'ю, погоджувались з Мундіньйо Фалканом щодо аналізу і методів розв'язання ільєуських проблем: треба було прокладати шляхи, використовувати частину прибутків на потреби провінційних районів — Агуа-Прети, Піранжі, Ріо-до-Брасо, Кашоейра-до-Сул, а також поставити вимогу перед англійцями швидше завершувати будівництво залізничної колії Ільєус — Ітапіра, яке затягувалось на невизначений час.
— Вистачить майданів і парків… Нам потрібні дороги.
Їх особливо надихала перспектива безпосереднього експорту какао за кордон, якщо фарватер бухти буде поглиблено і вирівняно, що дасть змогу заходити в гавань великим кораблям. Прибуток муніципалітету зросте, Ільєус стане справжньою столицею. Ще кілька днів — і прибуде інженер… Але минав тиждень за тижнем, місяць за місяцем, а інженера все не було. Ентузіазм фазендейро почав пригасати; лише Рібейріньйо тримався твердо, він, як і раніше, сперечався в барах, щось обіцяв, комусь погрожував. «Жорнал до Сул», тижневик Бастоса, запитував, «де ж той інженер-привид, наслідок уяви честолюбних і зловмисних чужоземців, які мають авторитет серед завсідників бару?» Навіть Капітан, душа руху за прогрес Ільєуса, хоч як стримувався, але все-таки нервував. спалахував під час гри в кості, часто програвав.
Полковник Раміро Бастос поїхав у Баїйю, хоча друзі й сини радили йому відмовитись від цієї небезпечної для його віку подорожі. Він повернувся десь за тиждень з виглядом переможця і зібрав у себе своїх однодумців.
Амансіо Леал, як завжди вкрадливо і тихо, розповідав слухачам, що губернатор штату запевнив полковника Раміро, немовби міністерство взагалі не призначало інженера для обстеження бухти Ільєуса. Цю проблему розв'язати неможливо, в управлінні шляхів сполучення штату її вже пильно вивчили. Виходу справді немає, і намагатися знайти його — лише надаремне марнувати час. Єдине, що можна зробити, — спорудити новий порт для Ільєуса в Мальядо, за межами бухти. Але ця велетенська будова вимагала б довгих розвідок, мільйонних асигнувань і підтримки федерального уряду, уряду штату і муніципалітету. Оскільки це будівництво буде провадитись в таких величезних масштабах, розвідницькі роботи просуваються повільно, та інакше й бути не може. Треба провести цілу низку досліджень і розвідок грунту, копітких і тривалих. Але вони вже розпочалися. Мешканці Ільєуса мають трохи потерпіти.
«Жорнал до Сул» вмістив статтю про майбутній порт, похваливши губернатора і полковника Раміро. «Що ж стосується інженера, — писала газета, — то він, очевидно, назавжди сів на мілину…». Префект, за порадою Раміро, дав наказ озеленити ще один майдан, поряд з новим приміщенням «Банко до Бразіл».
Амансіо Леал, щоразу зустрічаючи Доктора або Капітана, не втрачав нагоди запитати насмішкувато:
— Ну, як там інженер? Коли на нього чекати?
Доктор різко відповідав:
— Сміється той, хто сміється останній.
А Капітан додавав:
— Ви ж нічого не втрачаєте від того, що чекаєте?
— Ви маєте рацію. Але скільки можна чекати?
Їхні суперечки завершувалися тим, що вони гуртом ішли випити. Амансіо вимагав, аби розраховувалися Капітан і Доктор.
— Коли інженер приїде, розраховуватимусь я.
Якось йому закортіло покепкувати з Рібейріньйо, але той не на жарт розгнівався і закричав на увесь бар:
— Я не скнара. Хочете, закладемось? Тоді розкошелюйтесь. Я ставлю десять конто за те, що інженер приїде.
— Десять конто? А я ставлю двадцять проти ваших десяти і даю рік терміну. Чи, може, хочете більше? — Голос у Амансіо був м'який, але в очах горіли люті вогники.