Ендрю Макінтош, п'ятдесятип'ятирічний американський фінансист і авантюрист, власник величезного успадкованого багатства, удівець;
Селіна Макінтош, його вісімнадцятирічна дочка, сліпа від народження;
Мері Хепберн, п'ятдесятиоднорічна американка з Іліума, штат Нью-Йорк, удова, яку в готелі, по суті, ніхто не бачив, Go вона не виходила із свого номера на шостому поверсі, куди їй подавали навіть їжу, відколи вона приїхала сама напередодні вночі.
Ті двоє, перед чиїми іменами стоять зірочки, до вечора будуть мертві. Такої умовності — позначення зірочкою того чи того ім'я — я дотримуватимусь протягом усієї розповіді. Я хочу заздалегідь підготувати читача до того, що дехто з персонажів невдовзі постане перед завершальним дарвінівським випробуванням своєї сили і спритності.
І я там був, але зовсім невидиме.
5
«Баійя де Дарвін» була теж приречена, проте ще не настільки, щоб ставити перед її ім'ям зірочку. Сонце зайде ще п'ять разів, доки її двигуни змовкнуть назавжди, і мине ще десять років, перше ніж вона піде на океанське дно. Це судно було не лише найновіше, найбільше, найшвидкохідніше й найкомфортабельніше з-поміж усіх круїзних суден, приписаних до Гуаякіля. Воно було ще й єдине судно, задумане і сконструйоване спеціально для човникових туристських рейсів на Галапагос і звідти.
«Баійю» спорудили в місті Мальме, у Швеції, і я сам брав у цьому ділі участь. Коли її переганяли з Мальме до Гуаякіля, то в команді, до складу якої входили і шведи, й еквадорці, завважували, що після шторму, якого судно зазнало в Північній Атлантиці, йому ніколи вже не доведеться мати справу ані зі штормами, ані з холоднечею.
«Баійя» являла собою плавучий ресторан, лекційний зал, нічний клуб та готель для сотні гостей, які сповна за це заплатили. На судні стояв і радар, і гідролокатор, і електронна навігаційна система, що давало змогу в будь-яку хвилину визначити його координати з точністю до сотні метрів. Воно було настільки напхане автоматикою, що людина на капітанському містку, навіть без команди у машинному відділенні та на палубі, могла б запустити двигуни, підняти якорі, дати хід і помчати, майже як на власному автомобілі. На «Баійї» було вісімдесят п'ять змивних туалетів та дванадцять біде, а також телефони в каютах і на містку, звідки через супутник можна було зв'язатися з будь-яким іншим абонентом і будь-де.
На судні були телевізори, тож пасажири мали змогу весь час лишатись в курсі поточних подій.
Як похвалялися власники «Баійї де Дарвін», двоє підстаркуватих братів німців із Кіто, їхнє судно ніколи, ні на мить не втратить зв'язку з рештою світу. Як же мало вони знали!
«Баійя де Дарвін» була сімдесят метрів завдовжки.
«Бігль» — те судно, на якому Чарлз Дарвін плавав неоплачуваним природознавцем, — було лише двадцять вісім метрів завдовжки.
Коли «Баійю де Дарвін» спустили зі стапелів у Мальме, тисяча сто тонн морської води мали переміститися в інше місце. На той час я був уже мертвий.
Коли «Бігль» спустили зі стапелів у Фалмуті, в Англії, довелось кудись переміщатися лише двомстам п'ятнадцяти тоннам морської води. «Баійя де Дарвін» являла собою теплохід, збудований з металу. «Бігль» являв собою вітрильний шлюп, зроблений із дерева й озброєний десятьма гарматами — на випадок нападу піратів чи дикунів.
Двоє старіших круїзних суден, яким «Баійя де Дарвін» мала скласти конкуренцію, зійшли зі сцени ще до початку боротьби. Обоє вони були заздалегідь, на багато місяців наперед, закидані численними замовленнями, але потім, у зв'язку з фінансовою кризою, втратили клієнтів і тепер скромно стояли на якорі далеко від міста і взагалі від будь-яких поселень та доріг, у заболоченій прибережній заводі, їхні власники зняли з суден електронне обладнання та інші цінності, передбачаючи наближення тривалого періоду смути й беззаконня.
Адже, зрештою, Еквадор, як і Галапагоські острови, являв собою здебільшого застиглу лаву та попіл, тож сам не прогодував би своїх дев'ять мільйонів жителів. Він став банкрутом і не міг і далі купувати харчі в інших країнах з родючими грунтами. Гуаякільський морський порт обертався на пустку, а люди почали боятися голодної смерті.
Бізнес — це завжди бізнес.
Сусідні країни Перу й Колумбія також збанкрутували. Єдиним судном, крім «Баійї де Дарвін», яке стояло тепер у гуаякільському порту, був колумбійський контейнеровоз «Сан-Матео» — він застряв тут через брак коштів на провіант і паливо. Поіржавілий корпус цього судна маячив у кінці молу вже дуже давно, і його якірний ланцюг заріс величезною рослинною масою, що нагадувала пліт.