Перші узагальнюючі дослідження, присвячені історії Галичини і Волині, вийшли у світ наприкінці XVIII ст. Приєднання Галичини д» Австрійської держави (1772) спонукало австрійських істориків Л. А. Гебгарда, Р. А. Гоппе та Й. X. Енгеля (Gebhard L. A. Geschichte des Konigreiches Galizien, Lodomerien und Rotreussen. — Pest, 1778; Hoppe L. A. Geschichte des Konigreiches Galizien und Lodomerien. — Wien, 1792; Engel J. Ch. Geschichte von Halitsch und Vlodimir. — Wien, 1792.) написати огляди історії Галицько–Волинського князівства, основані на дуже неповному матеріалі.
У перших десятиріччях XIX ст. інтерес до середньовічної історії пробудився серед уродженців Галичини, які почали розроблювати окремі питання історії Галицького князівства. Польський історик–краєзнавець Ф. Сярчинський опублікував нариси історії князівств Перемишльського і Белзького (Siarczynski F. Dzieje ksiestwa niegdys Przemyslskiego. — Czasopism naukowy Biblioteki im. Ossolinskich, 1828, N 2/3; Dzieje niegdys ksiestwa Belzkiego i miasta Belza. — Ibid., 1829, N 2.). М. Гарасевич зібрав матеріали до давньої історії церкви (Harasiewicz M. Berichtigung der Umrisse zu einer Geschichte der Ruthenen. — Wien, 1835; Harasiewicz M. Annales ecclesiae Ruthenae. — Leopoli, 1862.).
Першим істориком, який поставив собі завдання написати наукову історію Галицько–Волинського князівства, був Д. Зубрицький, архіваріус Львова і співробітник Ставропігійського інституту. Маючи доступ до архівних матеріалів, він спершу запланував складення дипломатарія галицьких грамот, а згодом почав критично опрацьовувати джерела ранньофеодального періоду. Він перший викрив фальсифікати грамот князя Льва, поставив під сумнів грамоту короля Казимира місту Львову і дав критичний аналіз деяких інших джерел. 1837 р. він опублікував «Нариси історії руського народу в Галичині (988–1340 рр.)», в 1841 р. випустив у світ «Хроніку міста Львова» (Zubrzycki D. Rys do historii narodu ruskiego w Galicji i hierarchii cerkiewnej w temze krolewstwie. — Lwow, 1837; Zubrzycki D. Kronika miasta Lwowa. — Lwow, 1844. ), де розглянув початок історії міста, 1845 р. за допомогою О. Бодянського в «Чтениях Общества истории и древностей» надрукував поширений варіант своєї роботи «Критико–историческая повесть временных лет Червоной или Галицкой Руси», зрештою опублікував у Львові «Историю древняго Галичско–русского княжества» у трьох частинах (1852–1855). Д. Зубрицький був особисто знайомий з відомим російським істориком того часу М. П. Погодіним, листувався з ним та використовував у своїх роботах досягнення російської історіографії.
Учений–джерелознавець А. Петрушевич опублікував багато статей і матеріалів до історії Галицького князівства — про архітектурні пам’ятки Галича, галицьке єпископство, грамоту Івана Берладника, грамоти Льва, а також видав окремим виданням Галицько–Волинський літопис. Але загальний огляд історії краю дав лише у статті «Обзор важнейших политических и церковных происшествий в Галицком княжестве c половины XII до конца XIII ст.» (Галицкий исторический сборник, 1854, вып. 2.)
Широкі дослідження періоду Галицько–Волинського князівства провів професор Львівського університету І. Шараневич. Він глибоко проаналізував Галицько–Волинський літопис, залучив до досліджень ряд невикористаних західноєвропейських джерел, провів ґрунтовні археологічні розкопки в Галичі, причому відкрив багато невідомих архітектурних пам’яток, використав топоніміку як допоміжне джерело для з’ясування історичних назв. На підставі цих різноманітних матеріалів він написав «Історію Галицько–Волинської Русі від найдавніших времен до року 1453» (Львів, 1863), яка на свій час була найкращим оглядом подій цього періоду.
Після Зубрицького і Шараневича, які сумлінно проаналізували відомі на той час джерела, праці, видані протягом двох наступних десятиріч, не внесли ніяких важливіших доповнень, а лише популяризували їхні досягнення. Це насамперед роботи С. Смирнова «Судьбы Червоной или Галицкой Руси до воссоединения ея c Польшей 1387 г.» (М., 1860), А. Бєльовського (Bielowski A. Krolewstwo Galicji (o starem ksiestwie Halickiem). — Biblioteka Ossolinskich, 1860, t. 1; Bielowski A. Halickowlodzimierskie ksiestwo. — Ibid., t. 4.), А. Левицького (Lewicki A. Ruthenische Teilfurstentumer. — In: Osterreichische Monarchie im Wort und Bild Galizien. Wien, 1894.).
Окремо від досліджень давнього минулого Галичини розвивалася історіографія Волині та Холмщини. У книжці С. Руссова «Волынские записки» (Спб., 1809) вперше поставлено питання про історію ранньосередньовічної Волині. Основні відомості про Волинську землю в давні часи опублікував М. Максимович у статті «Волынь» (Киевлянин, 1842). Про середньовічний період історії Волині і Холмщини розповідається в працях краєзнавців В. Комашка, Л. Перлштейна і М. Вербицького (Материалы для истории и этнографии края. — Волынския губернския ведомости, 1854), Ю. Т. Стецького (Stecki J. T. Wolyn pod wzgledem statystycznym, historycznym i archeologicznym. — Lwow, 1864.), П. Карашевича (Очерк православной церкви на Волыни. — Спб., 1867), А. Крушинського (Исторический очерк Вольши. — Житомир, 1867). Всі названі праці мали оглядово–популярний характер.