Оберштурмфюрер Вундерліх запропонував командуванню, яке було надто занепокоєне діями розвідників, свій план — «полювання на бекаса». Щоб не розбурхати передчасно лісове селище, вранці Вундерліх пошле команду Кротова під виглядом партизанів. І не просто партизанів, а заготівельників худоби. На грузовиках у ліс німці підвезуть три або чотири корови, а потім на налигачах худобу власовці поведуть прямо в табір. Кротов підійде з коровами до самої землянки, де зустрічалися парашутисти з своїми агентами. А тут уже діло просте: у хід підуть гранати, застрочать автомати — і десантники живими чи мертвими будуть узяті. Серед них неодмінно має бути й радист. І Вундерліх, і Кротов потирали руки, передчуваючи удачу.
Все робилося, як задумано оберштурмфюрером. Чекали лише сигналу від Пеньковського. І коли той прибіг на базу «лісових котів», Вундерліх відчув, що корови лише спутають команду Кротова — буде морока їх гнати по глибокому снігу. Це займе час, і парашутисти можуть розгадати намір «мисливців» і злетіти зі свого «гнізда». Дорога кожна хвилина, тому Пеньковський ітиме попереду як свій із біженців, а решта — за ним.
Двома автомашинами із закритими кузовами німці підкинули команду Кротова до лісу, за кілька кілометрів до табору.
Кротов, гоноровито задерши голову, підморгнув Пеньковському і Рябушкіну, мовляв, ми почали тяганину з десантниками, нам її і закінчувати. «Теж невидаль — розвідники Червоної Армії! Шкура вичинки варта. За кожну живу і мертву голову парашутиста командування штабу «Норд» добряче заплатить учасникам акції…» Кротова запевнив оберштурмфюрер Вундерліх, що командуючий групою генерал-фельдмаршал Модель обіцяв нагородити від імені самого фюрера.
Настрій у Кротова був піднесений. Його уяву розбурхувала зустріч з колишнім однополчанином, радистом, з яким у запасному їли грибну юшку. Ото здивується молодший сержант! Не захотів, дурень, іти служити до «катюш», то сам і винуватий. Йому б, Мамонькові, запропонували — він і роздумувати не став би. Служив би там і горя не знав до закінчення війни. А сталося навпаки.
Ех, життя прожить — не плац стоптати в запасному стрілецькому полку. Важливо вижити. Хоча — не Мамонько, а Кротов зіпхнув його з життєвої дороги! Однак постала зрима картина, як його команда бере в полон радиста. За такого «бекаса» неодмінно дадуть залізний хрест, і він тоді поїде в Берлін, у Добендорф, — до генерала Власова.
«Схопимо пораненого — теж добре! Та навіть коли радист буде, вбитим — і то удача! Та все ж краще взяти в полон тепленьким, і тоді з нього гестапо витягне відомості, яким ціни не буде. Пручатиметься, жили стануть сукати й на клубок намотувати. Німці мастаки в цьому ділі!..»
Кротов уявив, як радист стане відмовлятися, що ніякий він не він, а Кротова вперше бачить. І тоді Мамонько вигукне: «А нехай покаже ліву руку. Там якірець! Як же!.. Емблема «Аврори».
— Уже видно землянки! — раптом зляканим голосом попередив Пеньковський.
— Стій, хто йде? — пролунав тривожний голос вартового.
— Це я! Пеньковський… Зустрів партизанів, а вони кажуть, що наші вже за п'ять кілометрів! Оце йшли навперейми Червоній Армії… — відповів удавано радісним голосом.
— Та невже?..
— Онде та землянка! — показав рукою Пеньковський. Це і був сигнал «лісовим котам» до атаки. Вони порозстібали поли червоноармійських шинелей, націлили автомати на вартового, на землянку і стали Стріляти.
За мить-другу із землянки, на яку показав Пеньковський, вискочив одягнений у кожух, з білими ранцями при боці, у яких були рація й електроживлення до неї, Короп. Присівши біля порога, він стріляв у власовців з пістолета» Крізь відчинені двері хтось подав Коропу автомат.
То був Іван. Віддавши ППШ Коропу, Іван вибіг, кинув гранату і впав. Звівшись на лікті, дав чергу, скосивши кількох власовців, що бігли до землянки.
— Юро, скоріше! — несамовито загорланив Іван, кинувши погляд у відчинені двері: у них цілий вихор куль з автоматів і кулемета. Короп навіть голови не міг підвести: так свистіли й лопотіли, б'ючись об гілля молодих сосен і ялин, що росли поруч, розривні кулі. І він покотився по снігу, пересовуючи на живіт рацію. Йому почулося, що в рації дзенькнула лампа. Він котився повільно до густих ялин під свист і лопотіння.
Вискакували із землянок налякані люди, кричали діти.