- І що? — запитала Шана, продовжуючи рухатися до Оріга. — Даси команду стріляти? Ну давай! Ти ж боягуз, Орігу! Ні, ти навіть не боягуз, ти боягузик!
Вона підійшла впритул до мегабайта, повільно налила на шматок хліба соус і відкусила.
З ліжок піднялися хлопці. Оріг не на жарт злякався.
- Біти! До бою!
Глюки вишукалися шеренгою попереду свого командира, закрили його своїми тулубами та наставили на полонених автомати. Побачивши, що ті ніяк не відреагували на погрозу, один з глюків дав чергу в стелю. Від несподіванки всі присіли, а Шана зойкнула. На голови посипалися тріски, штукатурка та інше сміття.
- Ви що, думали, я жартую? Для початку я влаштую обшук. Я знаю, ви хитрі, але і я не дурень!
- Та що ти? — вдавано здивувалася Шана, яка найшвидше оговталася від несподіваної заяви колишнього друга. — Не може бути!
- Ах ти… — почав було Васла.
- Ну його, — зупинив його Рикпет, вхопивши за руку, — хоче порпатися в наших ліжках, нехай собі порпається!
- І гад же ти, Орігу! — Кадим демонстративно повернувся до свого ліжка. — На, шукай!
Переклавши подушку на інший бік ліжка, він зірвав ковдру та простирадло, потім скрутив матрас із подушкою й оголів сітку.
- Ти що, думаєш, я зовсім тупий? — Оріг підійшов до ліжка Кадима й одним рухом розкрутив матрац. — А що заховано на іншому боці подушки?
Він жестом фокусника перевернув подушку, цілковито впевнений, що там, під наволочкою, буде щось таке, що колишні друзі хотіли б приховати. Він був так упевнений у цьому, що навіть не подивився, а просто вказав на неї пальцем:
- А це що?
-Де?
Оріг витрусив подушку з наволочки, але там зовсім нічого не було.
У кімнаті гримнув регіт. Кадим широко усміхався, схрестивши на грудях руки.
Оріг спочатку почервонів від того, що пошився в дурні, потім сполотнів від люті і, не зронивши ні слова, різко повернувся й вискочив з кімнати. Глюки, не поспішаючи, прогриміли черевиками слідом за своїм командиром.
Рикпет показав Кадиму великий палець. Те головне, що вони хотіли зберегти від Оріга, — гумові підошви кросівок, були в безпеці.
РОЗДІЛ 8
Втеча
Рано-вранці двері з тріском відчинилися і до кімнати зайшла Гірея. За нею йшов Оріг і ціла юрма глюків. Усупереч звичаю Гірея була в бойовій формі глюка. На широкому поясі з одного боку висіла напіввідкрита кобура з пістолетом, з іншого боку — піхви з великим кинджалом.
- Ну що, дітки? Скучили? Підйом!
- Та ну тебе, це… поспати, бісові віники, не дають! — сонно пробурмотів Васла і перевернувся на інший бік.
У руках у чарівниці з’явився батіг, яким вона з розмаху вперіщила сонного заекранника.
- Ви що тут, подуріли? Боляче ж! — закричав Васла й остаточно прокинувся. Від його крику прокинулися й інші. Із-за перегородки виглянула Шана. Гірея подивилася на маленький наручний годиник.
- Півгодини на вмивання й сніданок. А потім будуть веселі ігри! Дуже веселі! Ми підемо на полювання! — вона знову подивилася на годинник і повторила: — Півгодини!
- Ну це… якщо без брехні, то мені більше е-е-е… подобається… ну… риболовля.
Гірея так само стрімко вийшла, як і зайшла. Глюки юрмою посунули слідом. Останнім вийшов Оріг, змірявши друзів недобрим поглядом.
- Дістала тітка, слово честі! А цей гад ще й зловтішається, — не стримався Кадим.
Рик кинувся до столу й висипав сіль, намалювавши на ній великий знак питання, одночасно вказавши на відро для сміття, куди вони вчора сховали гумові підошви від кросівок. Схопивши свої підошви, він кинувся до ліжка. Червоним ножичком, який учора дала йому Шана, він надрізав простирадла й різким рухом відірвав нешироку смугу. Потім повторив операцію й попросив друзів зробити те саме. Цими стрічками він щільно примотав підошви до черевиків. Інші робили те ж саме. Ставши на гуму, вони зробилися невидимими й нечутними для Голосу, цього головного шпигуна Гіреї. Потім схопили рушники й добре намочили їх водою, підбігли до грибків, які стояли в кімнаті.
- Готові? — запитав друзів Рик.
- Готові! — відповіли ті.
Мокрі рушники були кинуті на грибки. Почувся глухий удар, згасло світло й запахло смаленим.
- Є, спрацювало!
- А далі що?
- У кімнату до Гіреї!