Game over

_{- Треба думати, те замикання, яке сталося нещодавно, — ваших рук справа, молоді люди?}

_{- Наших, наших… А ви хто, вибачте, будете? — запитав, піднявшись із колін, Кадим. За ним підвівся й Васла, взявши автомат.}

_{- Но-но, — строго сказав парубок, показуючи очима на автомат, — ця штука досить небезпечна: вона, знаєте, може вистрелити й зробити бо-бо.}

_{- Та вже ж, — зухвало відповів Кадим. — Чи нам не знати, — і кивнув на непритомного Рика.}

_{- Що з ним? — запитав незнайомець.}

_{- Гірея… це… як його… поранила з такої ж… ну… іграшки.}

_{Під час усієї розмови Васла дивився на незнайомця недовірливо, не опускаючи автомат, а Шана з німою надією.}

_{Незнайомець ступив уперед.}

_{- Цеє… Як його… Стояти! — неголосно сказав Васла.}

_{- Ви так і не відрекомендувалися, — нагадав незнайомцеві Кадим.}

_{- Ах, так… Вибачте… Мене звуть Чипсет. Я найближчий помічник Великого Процесора.}

_{- А-а-а! Це той дивак з екрана, ну… який у жилетці. Я тут головний… — передражнив він напис, якось прочитаний на спині Великого Процесора.}

_{- Не бачу підстав для сміху, — строго сказав Чипсет, - ваш друг лежить поранений, і ви повинні не веселитися, а думати, як допомогти, і якомога швидше. До речі, Великий Процесор і справді тут головний.}

_{- Головний — то припинив би неподобства цієї дурної тітки, — сказав Кадим, усе ще не опускаючи автомата.}

_{Не припиняючи розмови, Чипсет підійшов до стола й поклав руки на клавіатуру комп’ютера. Від дверей почулися глухі удари.}

_{- Гірея — геніальний програміст, і перемогти її не так просто.}

_{- А ми ж перемогли! — труснув головою Кадим.}

_{- Поки ви тільки маєте пораненого й замкнені в її кабінеті.}

_{Поклацавши клавішами, Чипсет пішов до кімнатки, де стояв грибок, і виніс звідти бинт, вату й наповнений якоюсь рідиною шприц.}

_{- Хто вміє робити уколи?}

_{Тиша була відповіддю.}

_{Він передав Шані бинт і вату.}

_{- Перев’язку хоч зробити зумієш?}

_{Шана кивнула головою. Чипсет засукав рукав і швидко, одним коротким рухом, застромив голку в передпліччя Рика.}

_{- Ось так… — Чипсет обережно опустив руку Рика на підлогу. — А тепер розповідайте, хто ви, як тут опинилися й звідки знаєте «цього дивака в жилеті».}

_{Хлопці, перебиваючи один одного, розповіли про свою першу подорож до країни Гіреї, про те, як вони опинилися тут удруге і як сьогодні перехитрили злу чарівницю. Чипсет від душі посміявся, коли почув, як вручали глюкам верхи від кросівок. А посміявшись, серйозно зауважив:}

_{- Це ще раз доводить, що ніякий, навіть геніальний програміст, не може передбачити в програмі все. Ну, хіба могла Гірея передбачити такий простий, але дуже ефективний хід? Це все цікаво, але що ж зараз із вами робити?}

_{- Як «що»? Як це «що»? — гарячкував Кадим. — Допоможіть нам дістатися додому.}

_{- Я не знаю, як це зробити. Принцип переміщення фізичних тіл з матеріального світу у віртуальний і навпаки, а так само переміщення фізичних тіл віртуальним простором Гірея тримає в страшному секреті. Усі програми захищені паролями й написані секретними кодами. Саме тому Великий Процесор дотепер не розклав Гірею й усе її воїнство на цифру. Зараз ви, напевно, знаєте навіть більше за мене. У перший раз ви ж повернулися додому?}

_{- І зараз би повернулися, якби Гірея не розбила наші монітори. Пірнути, напевно, можна в будь-який, а ось чи випірнемо ми?}

РОЗДІЛ 11 Шерше ля кицьку

_{Удари в двері посилилися, і барикада підозріло затріщала. У цей час розплющив очі Рик. Він дивився, нічого не розуміючи.}

_{- Рику, як ти?}

_{- Ксюху шукайте… — прошепотів він, знову заплющив очі й знепритомнів.}

_{- Марить, — Васла з жалістю дивився на свого товариша й командира. На волосся Рика з очей Шани впала велика сльоза.}

_{- А хто така Ксюха? - запитав Чипсет.}

_{- Ксюша - це кицька, вона живе вдома у Рика. Коли ми минулого разу були тут, Гірея перетворила її на кудлатого дракона.}

_{- Добре, що Рику краще. Раз він опритомнів, значить, усе буде добре.}

_{Барикада тріщала й почала піддаватися ударам. У щілину було чути голос Оріга.}

_{- Раз, два, три!}

_{На рахунок «три» чувся глухий удар у двері, і барикада піддавалася на кілька міліметрів. Кадим зняв куртку, склав її й акуратно підклав під голову Рика. Шана змогла піднятися й розім’яти затерплу ногу. Усі, включаючи Чипсета, побігли до барикади, намагаючись у паузи між ударами повернути її на колишнє місце. Становище ставало небезпечним.}