Game over

_{- Ну, ти це… Доганяй… — і булькнув в екран.}

_{- Твоя черга.}

_{Шана пустотливо подивилася на Рика, раптом цмокнула його в щоку, витягнула вперед обидві руки із затиснутою пляшкою і, перш ніж Рик устиг що-небудь сказати, щучкою сковзнула в монітор.}

_{- Ото вже дівчиська… Не можуть вони просто так попрощатися. Вічно зі своїми телячими ніжностями… — удавано невдоволено}

_{пробурчав він, хоча серце в грудях від цього легкого дотику дівочих губ важко гупнуло й покотилося кудись у п’яти. Рик просунув голову в екран і, плавно відштовхнувшись ногами, м’яко пішов на той бік екрана.}

_{Усі четверо опинилися посеред залу, де колись поранили Рика. Стояла цілковита тиша.}

_{- Агов! — крикнув Кадим. — Є хто-небудь?}

_{- Балда ти! — сказав Рик. — Хто тут може бути? Глюк? То він тобі відповість автоматною чергою, а гравець — такою ж чергою що-небудь запитає.}

_{Сказав — і немов наврочив. З далекого кутка залу вийшли два глюки. Вони без розмов підняли автомати. Друзі кинулися в найближчі відчинені двері. Віддихалися.}

_{- Ну, — під’юджуючи запитав Кадима Рик, — чого ж ти їх водою не поливав?}

_{- Якою водою? А… — Кадим з подивом подивився на пляшку, затиснуту в лівій долоні, - яка тут вода, бісові віники… Я так летів до дверей, думав, вітром штани здме, а ти — вода!}

_{- Тихо, — Рик підняв руку, — стати по обидва боки дверей. Васло, за моєю командою кинешся в ноги.}

_{Мовчун кивнув головою. Тільки встигли зайняти позицію, як у коридорчик упала чиясь тінь. Одним стрибком Васла впав на підлогу між дверима й глюками. Кадим і Рик стрибнули й збили їх з ніг. Солдати відразу були обеззброєні. Ганчірки порвані на стрічки, якими бранцям міцно зв’язали руки й ноги.}

_{- Ну ось, ми при зброї…}

_{Автомати дісталися Рику й Шані. Васла й Кадим начепили пояси з ножами.}

_{Тепер можна йти на п’ятий рівень. Програма влаштована так, що треба було спуститися поверхом нижче, щоб піднятися на наступний рівень. Навіть поспішайло Кадим, і той трохи боявся. Ніхто з них не зміг пройти п’ятий рівень до кінця. Та це на комп’ютері, коли в тебе три життя, а тут? І спроба тільки одна. Нарешті Рик відчинив двері, і друзі переступили поріг довгого й широкого коридору. Не встигли пройти й п’яти метрів, як просто під ноги Шані впала величезна змія, яскраво розфарбована, немов новорічна іграшка. Спочатку Шана оглушливо вискнула, а потім, напевно, встановила світовий рекорд зі стрибків з місця, зразу ж опинившись за спиною Рика, який стояв від неї метрів за два. Рик теж сторопів, не розгубився тільки Кадим… Він швидко змахнув гострим, як бритва, ножем, і голова гада покотилася підлогою.}

_{- Рику, мені страшно!}

_{- Може, залишишся за дверима?}

_{- Ага, одній ще страшніше…}

_{- Тоді терпи… Іди поруч зі мною.}

_{- Добре.}

_{Друзі, часто оглядаючись, повільно пішли вперед.}

_{- Лягай! — раптом закричав Кадим.}

_{Усі впали на підлогу. Відразу над головами, немов кулі, просвистіли сталеві бабки.}

_{- Нічого собі! — прокоментував небагатослівний Васла, і відразу йому на голову звалилася змія. Вискнувши не гірше Шани, він кілька разів судомно махнув ножем. Рикпет уже палив у глюка, який вискочив з-за рогу. В руках у нього була довга труба, з якої стріляли самонавідною ракетою. Рикпет не промазав, і глюк сповз по стіні й залишився сидіти. Труба випала з рук і покотилася. Кадим побіг, щоб її підняти. У цей час із відкритих дверей з’явилася біла пухнаста кицька. Піднявши хвіст трубою, вона муркочучи пішла до Шани.}

_{- Киць-киць, — ласкаво покликала кицьку Шана, але та, не доходячи метрів зо два, раптом стрибнула, цілячись пазурами просто в обличчя. Добре, що поруч був Кадим, який, не роздумуючи, змахнув ракетною трубою. Кицька, люто нявкнувши, відлетіла метрів на п’ять і сковзнула в якісь відчинені двері. У кінці довгого коридору з’явився величезний коричневий верблюд. Не роздумуючи, він відвів голову назад, готуючись до вбивчого плювка, але Кадим діяв швидше. До верблюда вже летіла самонавідна ракета.}

_{І тут страшне ревіння наповнило коридор. Почулися гучні важкі кроки, від яких затрусилася підлога. З бічного коридору, що перетинав основний, метрів за п’ятдесят від того місця, де стояла вся компанія шукачів пригод, вийшла велетенська людина. Це був монстр чотириметрового зросту. Ніякого одягу, крім брудної ганчірки, яка оперізувала стегна, не було. Брудне поплутане волосся звисало до самих плечей. Довгі руки майже торкалися колін. Але найстрашнішим було обличчя. Величезне, витягнуте, як у коня, відвисла слинява губа й око — саме око, бо воно було одне, посередині чола, над переніссям. Воно блищало страшною люттю й ненавистю. На мить усі заціпеніли від жаху. Циклоп присів і видав жахливої сили крик, від якого заклало вуха.}