- Співає наче хтось… — свистячим шепотом сказав він.
- Отож, — теж пошепки відповів Рик.
- По-моєму, там десь, — непевно вказала Шана на стелю.
- Але ж це перший рівень! Там вище нічого бути не може…
Швидко перевірили інші приміщення — ніяких слідів… Тим часом спів припинився. Усіх мучило питання, що там, нагорі, розташовано.
- Я це… — як завжди трохи недорікувато почав Васла.
- Почекай, — перебив його Кадим, — наче знову заспівав?
Усі змовкли. Стояла повна тиша.
- Здалося, — розчаровано зітхнув Кадим.
- Я це… — знову спробував щось сказати Васла.
- Слухайте, — перебив його Рик, — а може, нам здалося? Може, спів чутний з другого рівня, тобто знизу?
- Ні, - упевнено відповіла Шана, — спів долітав саме зверху!
- Я це… — вкотре почав Васла, але його знову перебив Рик:
- А все-таки…
Тут уже Васла не витримав і обурився:
- Мені дадуть сказати чи ні?
- Ну? — нетерпляче подивилися на нього друзі.
Васла сердито глянув на кожного по черзі.
- Слова сказати не дадуть, а ще це… друзі називаються!
Тут уже розсердився Рик.
- Та що ти тягнеш кота за хвіст? Говори давай!
- Демоверсія.
- Що? — не зрозумів відразу Кадим.
- Версія для демонстрації. Демоверсія. Вище може. Вона ось…
- Васла, ти двічі геній! — Рик широко розмахнувся для удару по спині, але той вивернувся.
- Де ж ти раніше був? — закричав Кадим.
- А тут і був. Ви ж це… як грамофони які… слова сказати не дасте…
Повернулися й побігли до виходу.
- Там… наче… сходи, й не було… ніякого… — на ходу уривчасто проговорила Шана.
Широко відкривши двері, Рик вискочив на сходову площадку й завмер, як укопаний. У спину йому вдарився Кадим. Шана спокійно вийшла з дверей, уже знаючи, що вона побачить. Сходова площадка, на якій вони стояли, була останньою. Ніякого поверху вище не було.
- Ось тобі й демоверсія! — розчаровано сказав Кадим.
Раптом Рик ударив себе долонею по лобі.
- Демоверсія — це ж не частина гри! У неї має бути свій вхід, окремий.
- Може, з іншого боку коридору? — припустила Шана.
Разом побігли коридором і мало не були покарані за свою безтурботність. Глюк, який вискочив з бічних дверей, випустив їм услід коротку чергу. Васлі пробило пластмасову пляшку, яку він дотепер тягав у кишені спортивних штанів, і його облило водою.
- От невезуха! - поскаржився Васла.
- Навпаки, — відповів Рик, — а якби поранило?
Перешикувалися по-іншому і далі вже не бігли, а йшли швидким кроком, щоразу оглядаючись.
Ще здалеку побачили в кінці коридору вхідні двері. Таких дверей заекранники не бачили більше на жодному рівні, а на першому ніхто з них ні разу не був, тому про ці двері просто не знали. Обережно вийшли на площадку й одразу побачили невеликі металеві сходи, які вели ще вище, на наступний поверх. Шана, з автоматом у руках, стала біля стінки, поглядаючи то на двері, що виходили на перший рівень, то на маленький сходовий майданчик біля входу в демоверсію.
Сходи впиралася в невисокі неохайно пофарбовані дверцята. Вони були відкриті, а зі щілини долітав рівномірний шум. Рик подав знак, щоб усі замовкли, і, взявши автомат, почав повільно підніматися, обережно зайшовши в зовсім коротенький коридор, лише з трьома дверима. Одні з них були навстіж відчинені. Звідти й долітав шум, який почули друзі. Несподівано все стихло, і Рик завбачливо підняв руку. Довелося спинитися. Почулося бурмотіння, потім знову щось запрацювало. Тоді друзі знову обережно пішли вперед. Ось, нарешті, і двері. Усі приготувалися.
- Уперед! — махнув рукою Рик, і всі троє, заважаючи один одному, забігли до кімнати.
- Ані руш! — закричав Рик.
- Оточуй! Заходь позаду! — явно наслідуючи якогось кіногероя, кричав Кадим.
- А-а-а! — не знайшовши ніяких інших слів, горлав Васла.
У кімнаті їх зустріла повна тиша. Розгублений блідий парубок, який тримав у руках електродриль, з мовчазним подивом дивився на компанію, що так ефектно ввірвалася. Першим він упізнав Кадима.
- А-а-а… Привіт, — він трохи запнувся, згадуючи незнайоме слово, — е-е-е, старий.
- Мене звуть Кадим.
- Ви Васла? Правильно? А вас не маю честі… По-моєму, ви тоді були не дуже у формі?
- Мене звуть Рикпет, або просто Рик.