Незабаром труба розширилася, і всі з великим задоволенням випросталися. Васла потирав затерплий поперек.
- Бісові віники… Це… боляче, хай йому грець!
Ще кілька хвилин — і вони вислизнули з труби в якійсь кімнаті палацу. Замовкли прислухаючись. Стояла мертва тиша. Рик обережно виглянув у коридор.
- Гайда! — він махнув рукою. Усі вийшли. Чипсет огледівся.
- Нам туди, — він показав рукою ліворуч. Ішли мовчки, хоча нікого не було видно й нічого не чутно. Хвилин п’ятнадцять швидкої ходи, два повороти, і нарешті мандрівники прийшли до нешироких сходів.
- Ну що ж, наберіться терпіння, зараз пішки на дев’ятнадцятий поверх.
- А цього… ліфта немає? — жалібно запитав Васла.
- Є, але не працює. Якщо тебе це хоч трохи заспокоїть, ВП теж пішки ходити не любить, усе більше ліфтом, а я думаю, що спорт — це здоров’я й краса!
Спочатку піднімалися швидко, стрибаючи через сходинку, але після п’ятого поверху Васла почав важко сопіти, потім засопіли й інші. Тільки Чипсет ішов легко й вільно, немов рівною підлогою коридору.
- Бачте, що буває від нестачі руху, — повчально сказав він.
- Гіпо… дина… мія… — переривчасто вимовив мудроване слово Кадим.
- От-от… Треба, хлопчики, більше рухатися, а не сидіти цілими днями за комп’ютером.
- Якщо… б ми… ось так… — гуркіт, який пролунав десь далеко внизу, змусив друзів припинити дискусію.
- Що це? — пошепки запитав Васла, якому сходи далися найважче.
Немов у відповідь, знизу пролунало страшне, незважаючи на проміжні поверхи, ревіння.
- Циклоп! Хлопці, це циклоп! Як він тут опинився? Що йому треба?
Нарешті доповзли до дев’ятнадцятого поверху. За кілька хвилин зайшли до колишніх покоїв ВП. Просторою кімнатою немовби промчав ураган — меблі поламані й перекинуті, кілька розбитих і розкиданих комп’ютерів, обривки дротів. Уважно оглянули, що можна, але даремно. Уже зібралися було йти, коли Рик зупинився.
- Почекайте, — попросив він товаришів. Він підняв з підлоги розбитий системний блок одного з комп’ютерів і уважно оглянув. М’яті боки, розбитий дисковод, розплющені на задній панелі порти.
- Викрутку б…
Чипсет, який з цікавістю спостерігав за Риком, мовчки витяг з нагрудної кишені викрутку. Рик зняв бічну кришку.
- Ха! — сказав він, від’єднуючи вінчестер від покрученого корпусу. — А винт цілий! Тут, може, щось корисне? — звернувся він до Чипсета.
- Звичайно! Це ж комп’ютери ВП. Тут має бути безліч усяких програм.
Перевірили вінчестери на інших розбитих комп’ютерах. Крім уже знайденого, знайшли ще один цілий. Обережно замотали обидві знахідки в ганчірки.
- Не дарма Васла мучився! — задоволено сказав Рик. — Гайда назад!
Але коли вийшли на сходи, знизу почулися важкі кроки. Це сходами піднімався циклоп. Чипсет зорієнтувався миттєво.
- За мною! — крикнув він друзям і потягнув їх у бічний коридорчик. Після кількох поворотів вони вибігли на вузеньку драбинку.
- Чорний хід! — прокричав Чипсет.
Бігти униз — не те, що нагору, скотилися за кілька хвилин. По широкому коридору щодуху помчали до виходу.
- Стійте!
Друзі зупинилися напроти кімнати з табличкою ТІ 107.
- Рідні стіни! Ну як не зайти?
Забігли в кімнату. Перше, що впало в око, — кімната зовсім не постраждала. Усе ціле. Навіть каструля з макаронами після їхньої пам’ятної вечері — і та стояла на столі. Дивно, але макарони були як свіжі: білі й чисті. Чи то консерванти в них додавалися, чи то час у Заекранні спливав по-особливому. Рик, помітивши цей не зовсім звичайний стан макаронів, яким належало вкритися цвіллю, був упевнений в іншому. Вони не раз обговорювали з хлопцями цей феномен: як так, сидять у Заекранні по багато днів, а коли повертаються додому, то виявляється, що часу минуло всього кілька хвилин чи навіть секунд.
Біля далекої стіни Чипсет помітив чотири зовсім цілі грибки.
- О! — Чипсет задоволено усміхнувся. — А я там мучуся.
Не витрачаючи ні хвилини, він підскочив до одного грибка, акуратно витяг із гнізда рознімач і від’єднав засувки, які фіксували грибок на підставці. І тут у коридорі почувся грюкіт важких кроків.