Game over

_{- Стояти! — глюк відчинив двері, другий солдат підштовхнув її в спину: — Швидше!}

_{Шана з першого ж погляду уяснила, що потрапила в секретний штаб. Він дуже нагадував кабінет Гіреї в замку, тільки був більшим. Уздовж двох стін стояли кілька рядів моніторів. Усі вони працювали. Уздовж однієї стіни розмістилося понад десяток грибків. Біля четвертої стіни стояв величезний стіл і у великому кріслі сиділа сама чарівниця.}

_{- Ну що, подружко? — уїдливо запитала вона. — Намилувалася? Даю тобі останній шанс. Будеш говорити?}

_{Шана скрипнула міцно стиснутими зубами.}

_{- Виходить, говорити ми явно не бажаємо? Шкода. Зв’язати їй руки! — скомандувала вона охороні. — Не так, бельбаси! Руки мають бути спереду…}

_{Глюки силоміць склали руки дівчинки і міцно зв’язали.}

_{- Дуже добре! — чаклунка встала з крісла, не поспішаючи підійшла до дівчинки й подивилася їй в очі.}

_{- Ти добре подумай! Те, що я з тобою зараз зроблю, варте, щоб добре подумати, повір мені! Ну?}

_{Шана мовчала.}

_{- Підведіть її до перетворювача! Ні, не до того, а до мого, там, де дзеркало. Чудово! А тепер покладіть її долоні на перетворювач і прив’яжіть.}

_{Шана почала запекло пручатися, розуміючи, що саме зараз і почнеться те найстрашніше, чим загрожувала їй Гірея. Але руки її були міцно прив’язані до грибка. Вона подивилася на себе в дзеркало.}

_{Дівчинка дванадцяти років, розпатлане під час боротьби волосся, розчервонілі щоки, блискучі від люті очі.}

_{Гірея помітила, що Шана розглядає себе в дзеркало.}

_{- Дивися, дивися, — зловтішно сказала вона, — зараз іще не те побачиш! Уважно дивися!}

_{Чарівниця клацнула кілька разів по клавішах, і Шана помітила, що її відображення в дзеркалі стало змінюватися. Вона трошки підросла, вся її фігура якось округлилася, волосся подовжилося й закрутилося гарними великими локонами.}

_{- Ну, як? — запитала Гірея. — Подобається? Це ти! Тільки через десять років.}

_{За кілька секунд Шана побачила, що її відображення знову змінилося. Вона наче трошки поповніла, волосся, раніше розпущене, тепер було забране в акуратну зачіску, уміло накладена косметика підкреслювала гарні губи й великі очі. Темні чітко окреслені брови, довгі загнуті вії…}

_{- Що, гарна? — єхидно запитала Гірея. — Це теж ти, тільки ще через десять років.}

_{І знову відображення почало мінятися. Жінка в дзеркалі ще поповнішала, у куточках очей позначилися гусячі лапки, намітилося друге підборіддя, трохи змінилося волосся.}

_{- Ну? Це теж ти, тільки ще через десять років! Усе ще гарна, правда? — на губах чаклунки заграла лиховісна посмішка.}

_{Шана мовчала, заніміла від жаху. Вона зрозуміла, що вирішила зробити з нею чаклунка. На якусь мить вона втратила над собою контроль і засмикалася, намагаючись відірвати руки від згубного грибка, але мотузки були міцними. Гірея, відкинувшись у кріслі, насолоджувалася видовищем.}

_{- Будеш говорити? Подумай, іще є час усе зупинити! Ну! Заради кого ти віддаєш свою молодість? Заради цих дурнів? Вони про тебе забули!}

_{- Неправда! — нагадування про друзів додало їй сил, вона заспокоїлася й перестала панікувати.}

_{У дзеркалі вже відбивалася бабця років вісімдесяти з рідким сивим волоссям, бляклими сльозавими очима й запалими в беззубий рот губами. Гірея поклала пальці на клавіатуру.}

_{- Дуже добре. Отже, говорити ми не бажаємо. Як хочете. Розв’яжіть її! — скомандувала вона глюкам. До грибка п’ять хвилин тому підходила дванадцятирічна дівчинка, а відходила похитуючись вісімдесятирічна стара.}

_{- Ти, — прошамкала вона, вказуючи на чарівницю напівзігнутим тремтячим пальцем, — за все відповіси!}

_{Гірея, насолоджуючись видовищем, зареготала.}

_{- Звичайно! Неодмінно! Безумовно! Іди гуляй і думай! Ще можна все повернути назад, можна, поки у твоєму організмі не почалися незворотні зміни. Іди й думай! Пропустіть її! — скомандувала вона охороні. — Пам’ятай, що ціна твоєї молодості — відвертість! — і вона знову зареготала.}

_{Бабця, підсліпувато мружачись, дійшла до дверей і вийшла в коридор.}

_{«Невже й справді мене всі забули? — уперше за весь час полону з’явилася зрадницька думка. — Ні, не може бути! Щоб хлопці, щоб Рик зрадив? Не вірю! Треба чекати, треба вірити, треба шукати спосіб їм допомогти!»}

РОЗДІЛ 8 А що коли…

_{Назад, до приміщення демоверсії, дісталися без пригод. На столі Чипсета розклали здобич: грибок і два вінчестери.}