Game over

_{Блакитний туман огорнув фігуру ВП. Туман потроху згустився, став щільним, а коли розсіявся, ВП уже не було.}

_{- То чий кінець виявився найближчим?}

_{Над дисководом замигтіла лампочка, Гірея дістала з нього диск і недбало кинула на стіл.}

_{- Отож! Усі бачили? — запитала вона. — І так буде з усіма моїми ворогами!}

_{Вона вийшла з-за столу й швидко попрямувала до виходу. Чипсет і Васла пішли слідом. Проходячи повз стіл, Васла зробив непомітний рух рукою, й диск, який Гірея так необачно кинула поруч із комп’ютером, опинився в його просторій кишені. Діяв він набагато швидше, ніж говорив! Кілобайт повернувся до друзів:}

_{- Стати на охорону!}

_{Друзі підкорилися. Але тільки коридор спорожнів, вони перезирнулися й прожогом кинулися до ліфта.}

РОЗДІЛ 10 Ситуація з’ясовується

_{Друзі підбігли до ліфта, але як його відкрити, вони не знали. Помучившись півхвилини, Чипсет крикнув:}

_{- Гайда до виходу! Поки зовнішній периметр відключено!}

_{Бігти довелося хвилин двадцять.}

_{- Швидше! — квапив його Чипсет. - Якщо Гірея зрозуміє, хто ми й де ховаємося, вона напустить на перший рівень такої гидоти, що ми взагалі не дістанемося до своїх.}

_{Побігли нагору, до приміщень першого рівня. Васла тільки жалібно стогнав.}

_{Нарешті дострибали сходами до першого рівня, відчинили двері й обережно заглянули всередину. Порожньо й тихо. Оглядаючись і прислухаючись, пішли коридором. Підійшли до знайомих дверей. За ними хтось неголосно розмовляв.}

_{- Крім наших, начебто нема кому…}

_{Відкрили двері. Голоси стали гучнішими, й вони відразу впізнали спокійний голос Рика.}

_{- Хлопці! Не лякайтеся, це ми!}

_{Майже бігли до знайомої кімнати. Там вони побачили Рика й Кадима, а також стару, яка напівлежала на єдиному стільці. Вона чи то спала, чи то була непритомна.}

_{- Ось… — розгублено сказав Кадим. — Нам наказали її знайти. Ми ж пам’ятаємо, де її бачили, то відразу сюди й побігли. Скільки не термосили — даремно!}

_{- Ну… Хлопці… Це… загалом… не бабця там яка… Хлопці, це Шана…}

_{- Що?!}

_{- Її Гірея так… Вона там сказала… Ми зрозуміли. Вона ж не знала, що це… ми — це ми… вона ж думала, що ми глюки, ну… тобто біти. І сказала. Ось!}

_{- Шана… — тільки й зміг прошепотіти вражений Рик.}

_{- Це ще не все, — вступив у розмову Чипсет, - Гірея розклала на цифру ВП. Просто на наших очах. Був ВП — і немає ВП.}

_{- Чуєш, Чипе, ось… я це… мало не забув, — Васла дістав з кишені лазерний диск, — це я зі стола… ну, як його… прихопив, коли мимо проходив.}

_{- Що це?}

_{- Ну… цей… загалом… вона з компа дістала… і кинула, а я думаю, а раптом придасться… коли ВП розкладали… ось!}

_{- Ти хочеш сказати, що коли вона ВП перетворювала на цифру, цей диск у неї в компі стояв?}

_{- Чому це… хочу? Я вже півгодини ну… говорю про це.}

_{- Ну-у-у! Васло, я тобі урочисто обіцяю, якщо це те, що я думаю, то після перемоги я поставлю в Заекранні пам’ятник твоєму Великому Чиху.}

_{- Якому такому «великому чиху»? — зацікавлено перепитали друзі, які не бачили цієї історичної події. Чипсет двома словами розповів історію з Васловим чихом і побіг діставати зі схованки ноутбук з перетворювачем.}

_{- Його чих відволік Гірею, інакше вона нізащо не залишила б цифрової копії ВП.}

_{Заклацнувши рознімач, він тремтячою рукою вставив диск у дисковод і пробіг пальцями по клавішах. Ледь чутно задзижчало, навколо грибка виник блакитний туман. Хлопці немов зачаровані спостерігали, як з нічого відроджувався господар Заекрання, могутній і непереможний, крутість неймовірна, сам Великий Процесор.}

_{Коли хмара розсіялася, поруч з грибком стояв ВП власною персоною.}

_{- Де я? Що за фокуси? — такими були перші слова відродженого ВП. - Чипсете? Поясни! — він перевів погляд на друзів. — А… біти! Значить, нічого не змінилося… Значить, Гіреї мало мого приниження й вона захотіла ще щось додати?}

_{- Дорогий шефе! Змінилося все! І це зовсім не біти, це наші друзі, які були заекранниками і яких я встиг покликати на допомогу.}

_{I Чипсет якомога коротше розповів усю історію.}