Game over

_{- Шано, ми все придумали, залишилося зробити тільки одну справу. Тільки одну! І це можеш зробити тільки ти й тільки в такому вигляді. Більше нікому, ти мене розумієш?}

_{Бабуся знову відкрила сумні очі.}

_{- Розумію, — як луна, повторила вона.}

_{- Шано, треба піти до штабу Гіреї — вона тебе шукала, тому ти пройдеш туди спокійно — і вставити в порт комп’ютерної мережі ось це.}

_{Рик підняв і потримав перед очима бабусі радіолінк.}

_{- Ти мене розумієш?}

_{- Так, — тихо підтвердила дівчинка-бабуся.}

_{- Шано, ми можемо зробити тебе колишньою хоч зараз, але тоді не буде кому встановити радіолінк. Спробуєш зробити це?}

_{Внутрішня боротьба відбилася на старечому обличчі. Було видно, як не хоче дівчинка бути бабусею навіть зайву хвилину, та що там хвилину, зайву мить, як страшно їй у свої дванадцять років бути вісімдесятирічною.}

_{- Так, я зроблю це, — трохи непевно сказала вона і через кілька секунд повторила, але вже твердо й спокійно: — Так, я зроблю це!}

_{Вона вже підвелася й зібралася йти, як раптом подав голос Васла: — Це… Ви чого? Вона ж майже не бачить! Як вона порт знайде? Усі завмерли.}

_{- Окуляри потрібні! — як завжди, поквапився Кадим.}

_{- Не можна! Які можуть бути окуляри? Гірея відразу зрозуміє, у чому справа.}

_{- Тоді лінзи. Контактні лінзи.}

_{- Лінзи? Це, мабуть, піде.}

_{Кадим, як міг, пояснив ВП, що таке контактні лінзи, — його мама носила такі.}

_{За кілька хвилин ВП власноручно поставив Шані в очі самофокусні контактні лінзи.}

_{- Ну, дівчинко, спробуй, як ти зараз бачиш?}

_{- Добре…}

_{- От і славно. Коли знайдеш вільний порт, вставиш у нього ось це, — ВП взяв у руку рознімач і показав Шані, - переконайся, що засвітилася ця зелена лампочка. Після цього рознімач має бути в мережі тридцять п’ять секунд! Тридцять п’ять і ні секунди менше, інакше вірус не встигне переписатися й усе буде даремно. Ти зрозуміла мене, дівчинко? Поки цю штуку прибери в кишеню. Якщо зустрінешся з Гіреєю, постарайся, щоб вона не побачила радіолінк завчасно. Ось начебто все. Зараз збираємо лабораторію і йдемо з Шаною. Будемо чекати включення радіолінка прямо під дверима п’ятого рівня.}

_{- Навіщо? — не зрозумів Васла.}

_{- А якщо в неї нічого не вийде? Тоді штаб Гіреї доведеться брати штурмом. Нас тут ціла команда, чотири автомати, якщо треба, іще щось зробимо.}

_{- Поїдемо ліфтом, — почувся тремтячий старечий голос.}

_{Усі подивилися на Шану. Вона стояла, тримаючись за спинку стільця однією рукою й тримаючи радіолінк в іншій.}

_{- Ви всі сховаєтеся в ліфтовій кімнаті, там нічого й нікого немає. А я піду прямо до Гіреї в штаб. Інакше я не дійду, далеко дуже, — вона, вибачаючись, подивилася на друзів.}

_{Чипсет узяв ноутбук, Васла — перетворювач, Рик і Кадим під обидві руки підхопили Шану, і вся процесія повільно рушила. Через кілька хвилин компанія вийшла в тишу ліфтової на п’ятому рівні.}

_{- Ну, Шано, зараз усе залежить тільки від тебе. Пам’ятай: тридцять п’ять секунд! Тільки тридцять п’ять секунд!}

РОЗДІЛ 12 Тридцять п’ять секунд

_{Шана обережно, перебираючи рукою по стінці, наближалася до кабінету Гіреї. Біля входу стояли глюки з автоматами.}

_{- Хто? Куди? — незворушно запитав один.}

_{- Мене шукала пані. Мене звуть Шана.}

_{- Чекай.}

_{Глюк зник за дверима, але за кілька секунд вилетів звідти, схопив Шану за руку й щосили потягнув до кімнати. Та ледве втрималася на ногах, а коли глюк різко штовхнув її до столу, за яким сиділа чарівниця, вона й зовсім утратила рівновагу й незграбно впала, грюкнувши колінами об підлогу. Повільно підводячись, Шана уважно оглядалася навкруги, сподіваючись побачити вільний порт, але надії були марні. Жодного вільного порту. Ті, де ввімкнені монітори, прикриті самими моніторами, і туди не дістатися. Поряд з кожним перетворювачем теж були порти, і теж усі зайняті — до них підключені самі перетворювачі.}

_{- Ну що, надумала говорити?}

_{- Подивися, що ти зі мною зробила, Гіреє!}

_{- Я? — Гірея відверто знущалася зі своєї жертви. — Це ти сама з собою зробила. Відповідай чесно на мої питання, і я знову зроблю тебе такою, як колись. Ну?}

_{Шана всім своїм виглядом показувала вагання.}

_{- Ну? — тисла на неї чарівниця. - Подивися на себе в дзеркало, яка ти стара й потворна. На що ти проміняла красу й молодість? На якихось дурнів? Хіба ти не бачиш, що тебе просто покинули?}