Game over

_{- Я не хочу бути такою… Поверни мене назад…}

_{- Ти мені все розповіси?}

_{- Усе… — ледь чутно відповіла Шана.}

_{- Не чую! Голосніше! — зажадала чарівниця.}

_{- Я все розповім, — голосно й чітко вимовила Шана й почала повільно йти до найближчого грибка.}

_{- Давай, розповідай. Скільки вас прийшло сюди?}

_{- Четверо.}

_-Хто?

_{- Рик, Кадим, Васла і я.}

_{- Де вони зараз?}

_{- Спочатку поверни мені мою молодість.}

_{- Де вони зараз?}

_{- Ні… - Шана налягла всім тілом на грибок, бо останні сили почали залишати її, вона відчула, що руки й ноги почали німіти. — Я вмираю…}

_{Гірея теж побачила, що з бранкою відбувається щось не те.}

_{- Поклади руки на перетворювач! Швидко!}

_{Шана із зусиллям підняла ліву руку й поклала її на грибок. У правій, мокрій від поту долоні вона ледве втримувала радіолінк. Цей невеликий прилад вагою всього кілька десятків грамів відтягував їй руку, наче пудова гиря. Гірея пробіглася по клавіатурі й відразу, як вона натисла клавішу «Enter», Шана висмикнула рознімання грибка й вставила рознімання радіолінка. На приладі заблимала зелена лампочка.}

_{«Чому вона блимає? — подумала Шана. — Вона не повинна блимати… Повинна горіти…»}

_{Вона притисла радіолінк своєю спиною, і вже не бачила, як лампочка засвітилася рівним зеленим кольором.}

_{На цей рух вона витратила свої останні сили.}

_{- Що таке? — не зрозуміла чаклунка. — Чому помилка? Звідки помилка? Чому відключений? — вона глянула на Шану.}

_{Шана, чіпляючись за грибок, сповзала на підлогу, але продовжувала прикривати радіолінк від погляду Гіреї.}

_{«Раз, два, три…» — рахувала вона подумки.}

_{У ліфтовій усі п’ятеро з величезною напругою дивилися на темну зелену лампочку індикатора.}

_{- Ну… ну… Шаночко… ну… миленька…}

_{І коли вже зовсім перестали вірити й чекати, лампочка раптом засвітилася. Наче всі й чекали цієї події, саме цієї й ніякої іншої, і чекали так сильно, що, здається, на темній пластмасі радіолінка дірку поглядами протерли, а лампочка все одно засвітилася несподівано. ВП навіть розгубився трохи, хоча в нього вже давно все було настроєно й залишалося тільки натиснути клавішу «Enter».}

_{- Ну! — зовсім неввічливо гаркнув Рик. Це примусило ВП отямитися, і він квапливо вдарив по клавіші. Екраном побігла лінія, відраховуючи час завантаження програми, того самого вірусу, який мав покласти кінець владі Гіреї.}

_{Гірея підхопилася й вибігла з-за столу.}

_{- Ти, — кричала вона на ходу, — ти що надумала, мерзотниця!}

_{Вона бігла до Шани так швидко, як тільки могла, викрикуючи ще щось зовсім незрозуміле, схопила бабцю, яка сиділа, спершись спиною на стінку, і щосили стала відтягувати.}

_{- Тридцять п’ять… — прошепотіла Шана й упала.}

_{Гірея побачила антену радіолінка, яка стирчить із порту, й відразу все зрозуміла. Її рука потяглася до цієї маленької, але смертельно небезпечної для неї штучки. Треба було встигнути вирвати її з порту! Треба! А-а-а…}

_{Швидкі рухи Гіреї сповільнилися, а голос став розтягуватися, як буває на магнітофонній стрічці, яка поступово зупиняється. Величезним зусиллям вона ще змогла схопиться за радіолінк, але витягти з порту вже не встигла, так і застигши в безглуздій позі.}

_{За кілька секунд двері до штабу Гіреї відкрилися, і в кімнату забігла вся компанія. ВП установив просто на підлогу поруч із Шаною грибок, з’єднав рознімач з ноутбуком і запурхав пальцями по клавіатурі.}

_{-Ай, молодець, дівчинко… Ай, розумниця… — неголосно примовляв він. — Рику, поклади її руку на перетворювач. Дивися, сам не потрап у поле дії, а то перетворишся на дівчинку. Ось так, нормально, відійди тепер…}

_{І він натис на клавішу «Enter».}

_{Минуло майже два тижні після повернення друзів з останньої подорожі до Заекрання. Почали забуватися деталі. Повністю отямилася Наталя, ставши знову веселою й задерикуватою. Правда, інколи, побачивши де-небудь бабусю, вона ставала сумною й замисленою. Рик, тобто Петрик, мало не щодня чекав її біля сходів ліцею, і дівчата, які йшли разом з Наталкою додому, дивувалися вже не тому, що її чекає хлопчик, а тому, що його немає на звичному місці. Дмитрик, так само}

_{квапливий і рвучкий, як і раніше, став більше читати, запевняючи, що коли-небудь напише програму, яка перетворює віртуальні тіла на матеріальні. Він знову був не проти прогулятися по той бік екрана. Але один, без друзів, усе-таки побоювався. Один Слава не змінився, хіба потовстішав, щоправда, зовсім трішки.}