- Ти ще довго?
- Ні, усе вже! Шість — три! Ха! Будуть знати, з ким зв’язуватися! Барбоси нечесані…
Светр на Петьковій спині був вологим і трохи парував на морозі, на пітне рожеве чоло налипло волосся. Видно, перемога над «барбосами нечесаними» далася не дуже-то й легко. Швидко перевзувшись, Петрик голосно попрощався з друзями:
- Бувайте! Ну, — повернувся він до Наталі, - гайда чаї ганяти!
До будинку було зовсім недалеко, і хвилин за десять вони опинилися в Петьковій квартирі.
- Шано, ти тут погосподарюй, а я швиденько в душик пірну, а то як рисак після перегонів…
Потім вони сиділи за столом і пили чай з медом, яким почастував онука дід Юра.
- Рику, я вчора з Орігом говорила.
- З ким?!
- З Орігом, тобто з Ігорем.
- Навіщо він тобі здався? Знайшла, з ким говорити!
- Він мене знайшов, не я його. І, між іншим, правильно зробив. Ти ж не дослухав, про що йдеться, а відразу…
- Ну, добре, вибач. Ти ж знаєш, як я його «люблю», зрадника цього.
- Я теж до нього не дуже добре… Але річ не в цьому. Він розповів одну цікаву штуку. До тебе чи Кадима він іти побоявся, каже, дадуть одразу по шиї, а вислухати не вислухають. Але ж правильно говорив, га? Дав би?
- Ха! Ще запитуєш! Так би залимонив…
- Так ось… Слухай, Оріг у місті глюка бачив.
- Що, знову?! Ми вже цю тему закрили, Гірея давно в цифрі, який глюк?
- Оріг був у Заекранні найдовше. Думаєш, він не може відрізнити глюка від людини? Та й взагалі, ти ж знаєш, як він тікав із Заекрання. Та він його боїться більше, ніж… не знаю чого… І нас боїться! А однаково мене знайшов. Виходить, для цього були дуже вагомі причини.
- Так… — Рик почухав потилицю. — Питаннячко… Не хотів би я його бачити до кінця днів своїх, але, мабуть, доведеться. Значить, так, давай завтра о десятій у мене. Кадиму й Васлі я подзвоню, а ти вже цьому фрукту…
Назавтра о десятій годині зібралися четверо колишніх заекранників. Не вистачало тільки Оріга.
- Це… мабуть… ну, як його… з духом збирається…
Нарешті почули короткий дзвінок у двері.
- О, з’явився — не запилився, — прокоментував Кадим.
Петя завів у кімнату яскраво-червоного від зніяковілості Оріга.
- Ну-ну, — презирливо зустрів його Кадим, — невже за нами скучив?
- Та досить вам… — стала на захист гостя Шана. — Людина у справі прийшла, а ви…
Оріг вдячно подивився на дівчинку, глибоко зітхнув і почав:
- Ви, звичайно, на мене зараз запросто можете бочку котити… Тільки я вас не зраджував жодного разу. Так, Гіреї служив… Усі комусь служать… Пожили б, як я, то теж, мабуть, світ за очі втекли. Ага… Не про це зараз. Я бачив у місті глюка. Помилитися я не можу, я на їхні пики в Заекранні надивився. Точно глюк, з гарантією. Коли Гірея атаку на фізичний світ готувала, був у неї план тут секретну лабораторію зробити. Тільки потім вона мене на циклопа перетворила, і я не знаю, зробила вона цю лабораторію чи ні. А вчора я в метро їду, дивлюся — навпроти мене глюк сидить. У мене аж мурашки по спині побігли! Я потихеньку за ним. А він, гад, як справжня людина, навіть жінок поперед себе у двері пропускає. З метро вийшов і на автобус, а потім у під’їзд. Я за ним. Тільки коли я в під’їзд зайшов, його вже не було. Ліфт нагорі десь дверима прошумів… Але це не все. Є ще одна цікава штука. Де знаходиться цей під’їзд, ось що цікаво.
Оріг замовк. Усі очікувально дивилися на нього.
- Ну, чого ти? Не тягни!
-Тут!
- Що, тут? — не зрозуміли хлопці.
- Тут знаходиться. Глюк зайшов у твій, Рику, під’їзд.
- Брешеш!
- Не брешу! Я, коли їхав до вас, спочатку уваги не звернув, з метро вийшов, сів в автобус, дивлюся — а маршрут той же. До будинку підійшов, дивлюся на номер — і мені сюди ж! Мало назад не пішов! Я тому й спізнився, думав іти чи ні, страшно було!
- Та-а-ак… — задумливо протягнув Рик. — І що нам зараз робити?
- Може, це… у міліцію?
- І що ми там скажемо? Дядечко міліціонер, фізичний світ атакують електронні глюки з комп’ютерної іграшки? Знаєш, де ти вранці прокинешся після такої заяви?
-Точно… це… не знаю, але, ну… цілком того… здогадуюся. У цій, як його… лікарні для психів…
- От-от, і я про це. Міліція відпадає — у всякому разі, поки в нас не буде фактів.