Game over

_{- Слухай, Орігу, а який він мав вигляд?}

_{- Та коричнева коротка куртка, темні штани, туфлі начебто чорні, на товстій підошві, а на голові шапочка така, в’язана. Оце наче і все. А, так… І окуляри, великі такі, рогові.}

_{А в цей час у диспетчерській міжнародного аеропорту під Києвом відбулася така розмова.}

_{- Диспетчере! Я борт 1980, прошу дозволу на руління.}

_{- Борт 1980, я авіадиспетчер, руління дозволяю, ваша смуга 2–5.}

_{Виття турбін лайнера перейшло на свист. Величезна туша літака поповзла рульовою смугою до точки початку розбігу.}

_{-Диспетчере, я борт 1980, зайняв вихідну смугу 2–5, польотну карту виконав, прошу дозволити зліт.}

_{- Борт 1980, зліт дозволяю.}

_{- Зрозумів, диспетчере, зліт дозволений. Злітаю…}

_{- Я диспетчер, борт 1980, що трапилося?}

_{- Я борт 1980. Стих правий двигун. Прилади немов здуріли! Літак повністю вийшов з-під контролю! Намагаюся заглушити й лівий двигун! Диспетчере, бортовий комп’ютер вийшов з ладу. Лівий двигун пощастило заглушити! Висилайте буксир.}

_{У великому інституті, який працював в області ядерної енергетики, системний адміністратор Антон зненацька побачив на своєму моніторі чиюсь похмуру фізіономію. Фізіономія посміхнулася, показавши на диво рівні, неживі зуби:}

_{- Привіт, хлопчику! Скільки можна трудитися? Пора бай-бай…}

_{Після чого монітор згас.}

_{- Бісові віники! — лайнувся Антон. - Знову якийсь вірус в інеті підчепили!}

_{Як Антон не намагався врятувати інформацію, що зберігалася в комп’ютері, але не зміг. Вірус знайти теж не вдалося. А операційна система, що була перевстановлена наново, пропрацювала рівно годину, хвилина в хвилину, після чого на екрані з’явилася та сама пика.}

_{- Хлопчику, я ж тобі сказав, настав час відпочивати! Який ти неслухняний!}

_{З’явилася рука, яка поправила окуляри, і екран знову згас. Так повторювалося кілька разів. Зрештою, Антон змушений був відкрити системний блок і замінити вінчестер, а потім і чипи оперативної пам’яті. Тільки після цього комп’ютер почав працювати нормально. Антон міркував, чи встиг вірус проникнути в інститутську комп’ютерну мережу і якими збитками може обернутися несподівана й незвичайна вірусна атака.}

_{В офісі великого банку панувала тиха паніка. З електронної бази даних зникли розрахункові рахунки п’яти найбільших компаній. Немов їх ніколи й не було. Розгублений службовець намагався якось переконати керівника, що не винен у тому, що сталося.}

_{- Та нічого я не робив, слово честі! Я працював, усе було як завжди, аж раптом на екрані з’явилася морда в окулярах… Почувся голос, мовляв, нічого буржуїв годувати, після чого на екрані з’явилася велика дуля — і все! Я думав, що це чийсь дурний жарт, і продовжував собі працювати, поки не дійшов до переказ на рахунок «Траст оф Мордасті». Бемс — а на екрані «такого рахунку не існує». Я й так, і так — немає такого рахунку, і все. А потім і цих чотирьох не стало. Тут вірус якийсь, а я тут до чого?}

_{- Вірус! — кричав керівник так, що секретарка в приймальні злякано прикривала долонькою рот. — А двадцять дев’ять мільйонів теж вірус з’їв? Куди вони поділися?}

_{Такі неприємні історії почалися по всьому місту. Багатьом, дуже багатьом у цей день настрій зіпсували комп’ютерні віруси. Спільним було те, що на екрані з’являлася чиясь пика в окулярах і що ніхто не зміг ці віруси виявити й видалити. Щоб комп’ютер продовжував нормально працювати, треба було міняти вінчестер і оперативну пам’ять. Інформацію на вінчестері врятувати не вдалося нікому.}

РОЗДІЛ 2 Невеселі міркування

_{У цей день розійшлися, так і не знайшовши ніякого рішення. Треба було подумати.}

_{- Авжеж, звичайно! Спробуй, знайди цю секретну лабораторію! — метушився Кадим. — Не факт, що вона в цьому під’їзді! Подумаєш, глюк сюди зайшов! Ну то й що? Сюди зайшов, а через стінку вийшов! Це ж глюк! Як його запрограмують, він таким і буде. Що, не так? Він же віртуальний! Плювати йому на стінки!}

_{- Це… Але зайшов же він сюди! А чого б це? Це ж цей… як його… факт! Ну!}

_{- Ага! А Гірея прямо тут, у Рика, лабораторію зробила! Рику, ти давно під ліжком дивився?}

_{Коли за друзями зачинилися двері, Рик трохи посидів біля компа, повештався по інету і, зрештою, приліг.}

_{«А що, — думав він, — якусь лабораторію Гірея запросто могла залишити в матеріальному світі. Скільки місця треба для лабораторії? Ну кімнату, ну дві… Кілька комп’ютерів, кілька глюків-програмістів, ось тобі й лабораторія! До інету підключився — і працюй собі. А якщо ще й грибок зроблять, щоб віртуальні тіла в матеріальні переводити, тоді взагалі гайки… Як ми тоді Великого Процесора з цифри відновили… Звичайно! ВП відновили з цифри… Це дуже важливо, що його з цифри… Це ж цифра… Васла в кишені його тоді зі стола в Гіреї… І цифра на диску… Цифра…»}