Рик не помітив, як заснув, немов провалився в глибоку прірву. У сні до нього прийшла Гірея, зроблена з нуликів та одиничок. Вона єхидно посміхалася:
- Що, з’їли? Ха! На цифру мене розклали? Дурні!
Вона раптом перетворилася на комету зі шлейфом, який складався з одиничок і нуликів. Комета мчала в чорному просторі, у якому сяяли далекі зірки. Потім виявилося, що це екран монітора, і комета літає в глибинах віртуального простору, то наближаючись, то віддаляючись, і, нарешті, глухо вдарилася о скло екрану.
Це прийшла з роботи мама й заглянула до кімнати, легенько стукнувши дверима.
- Вставай, синку, будемо вечеряти.
Рик не міг підвестися. Якась дуже важлива думка з’явилася під час сну. Її треба було вловити негайно, поки не забулася.
«Що ж мені снилося? — болісно намагався згадати Рик. — Гірея мені снилася, ось що. Мені снилося, що вона з цифри. Ну звичайно, з цифри, як Чипсет, як Великий Процесор, як усі глюки… Із чого ж може бути віртуальне тіло… Але ВП ми відновили, а Гірея… Справді, які ми дурні! А що ж їй заважало залишити де-небудь резервну копію самої себе?! Вона ж цифра!»
Рик різко сів у ліжку. Чоло його вкрив холодний піт.
«А якщо це так, то атака із Заекрання тільки починається. Це що ж вона тут накоїти може? Це ж уявити страшно!»
Відразу після вечері Рик передзвонив друзям, призначивши на завтра зустріч. На пропозицію Шани покликати Оріга Рик тільки невиразно хмикнув.
Поклавши трубку, він подумав, що Шана все-таки має рацію. Оріг пробув у Заекранні найдовше і найкраще знав Гірею.
«Добре, нехай сидить!» — вирішив про себе Рик.
Наступного дня всі знову зібралися в Рика.
- Загалом, братці, схоже, що ми знову влипли.
І він коротко розповів про підсумки своїх невеселих учорашніх міркувань.
- Словом, немає ніякої гарантії, що ця тітка не почне нам псувати життя тут, у фізичному світі.
- Так… Ну, а якщо глюки справді тут є, то має бути й лабораторія! — Кадим ляснув себе по коліну. — Я не знаю, чи відродилася із цифри Гірея, але цю лабораторію треба знайти й знищити, інакше вона тут стільки всього накоїть!
- Згоден, — Рик поклав свою долоню на плече Кадима, - залишилося вирішити, як знайти цю лабораторію.
- Це… Треба… як. його… ну, думати!
- Ось що, хлопці, з цієї хвилини в цій справі ніяких телефонних розмов, ніяких електронних листів. Коли маєш справу з цією тіткою, краще бути акуратненькими.
- Ну, Шано, ти загнула! — Кадим іронічно посміхнувся. — Може, і немає її, Гіреї? А ми тут викручуватися будемо, як у шпигунському кіно якому…
- Гірея дуже розумна, — вперше за увесь час подав голос Оріг.
- Та що ти? — вдавано здивувався Кадим. — Що ж вона, якщо така розумна, з тобою, дурнем, зв’язалася?
- Припини, Кадиме, не займай! Самі ж запросили, — заступився Рик, — чого зараз наїжджати? А те, що Гірея — тітка недурна, ти сам не раз міг переконатися.
- Постривай! — Васла просто підстрибнув від збудження. — Це… а пам’ятаєте, де я глюка бачив? Ми ж разом з ним, як його… у ліфт сідали! Тобто це… він у ліфті вже… ну… як його… був, коли я туди ну… забіг. Пам’ятаєте? Рику, я до тебе тоді ще дзвонив?
- Точно, ти тоді щось про ласти плів.
- Ага… йому ногу тоді, як ласту, це… роздавило… Ось! А тепер ще й Оріг! Тут вона, ніде їй бути, бісові… ці… віники!
- Хто вона?
- Ну, лабораторія ця… Де їй іще бути?
- У нас у будинку чотирнадцять поверхів, на кожному поверсі по шість квартир.
- Постривай, Васла сідав у ліфт, глюк уже був там. Ти живеш на шостому поверсі, значить нижні п’ять можна не рахувати. Усього буде дев’ять по шість квартир, разом п’ятдесят чотири.
- Тут ти маєш рацію, звичайно, але однак немало. Як шукати? Що, ходити по квартирах і запитувати: добрий день, у вас у квартирі немає випадково лабораторії? Маячня…
- Ти знаєш, Рику, я чекати й наздоганяти не люблю, але тут іншого виходу немає. Треба встановлювати чергування й простежити цього таємничого глюка.