Game over

_{- Ось так це й відбувається… — засмучений Рик сплюнув і засунув пістолет у кобуру.}

_{- Люди намагалися, щось робили, а цей гад одним рухом… — у Шани на очах виступили сльози. — Ну, ти ще дочекаєшся… Повертаємося?}

_{Обоє натисли червоні кнопки. Рожеве місто якось відразу стрибнуло назад, змазалося і поступово зникло за обрієм. За кілька секунд вони були вже в кабінеті ВП, у тих самих зручних кріслах.}

_{- Ну? — в один голос запитали ВП і Чипсет. Рик мовчки простягнув їм шприц із залишками рожевої рідини. ВП узяв шприц і почав його розглядати, а Чипсет засмучено махнув рукою:}

_{- Не встигли!..}

_{У цей день Рик і Шана ще двічі літали за отриманими від хлопців адресами і щоразу з однаковим результатом. Як вони не квапилися, однаково не встигали.}

_{Після третього разу ВП ляснув долонею по коліну.}

_{- Ну все, досить!}

РОЗДІЛ 7 Полювання на глюка (продовження)

_{Кадим і Васла сиділи на лавочці й спостерігали за під’їздом, у якому мешкав глюк. Тричі вони повідомляли в Заекрання важко здобуті дані, і тричі глюк виходив з цих організацій, як нічого й не було. Ще й насвистував, гад такий. Кадим просто кипів від злості. Навіть Васла, звичайно спокійний і небагатослівний, і той завівся:}

_{- Дивися ти… ми тут, як ці… а вони там що? А він тут, ну… я б його…}

_{-Та добре, кинь ти… Вони й так там, напевно, зі штанів вистрибують, щоб устигнути! Скільки часу треба, щоб систему вірусом заразити? Секунда — і все! Спробуй тут устигни… Його б тут зловити, але, бачиш, Рик строго-настрого заборонив. А тут його можна було б запросто!}

_{Васла мовчав.}

_{- Ну, чого мовчиш?}

_{- Рик це… строго-настрого, ну? А ти…}

_{- Васло, фігня це все! Ну що цей глюк нам зробить? Він же цифра! То ми його завалимо, як буйвола на просторах прерій! Дивися… Ти сидиш на ковзанці й стогнеш, наче ногу підвернув. Ну, а йому: дядечко, мовляв, допоможіть до квартири дійти. Він на лід заходить, ти його, лежачи, по ногах — бах! Природно, він падає, як штанга на поміст. Я йому відразу петлю на ноги, а ти ззаду зашморг на шию, щоб занадто не смикався. Ну, а потім руки зв’яжемо і мордою в сніг. Я його вартую, а ти до Рика, на комп’ютер, і в темпі йому лист: «Рику, ми його взяли, лежить мордою в сніг»! Клас?}

_{Кадим навіть замружився від задоволення, так йому сподобалася ця картина.}

_{- А чого це… ну… ти охороняєш? — ображено запитав Васла. — Як по ногах бити, то це… я, а як охороняти, то ти.}

_{- Ну, добре, добре, розберемося. Згоден?}

_{- Ой, Рик, як це… розсердиться!}

_{- Яка різниця, якщо ми глюка візьмемо!}

_{- А Рик…}

_{- Ти що, дрейфиш?}

_-Я?

_{- Ну…}

_{- Чого це… Нічого я не дрейфлю…}

_{- Ну і здорово. Мотузку я зараз у Рика в кладовці візьму, я там бачив. Заламаємо його, як німого!}

_{- А Оріг?}

_{- А що Оріг? Навіщо він тобі здався?}

_{- Ну… Ми наче команда.}

_{- Це хто команда? Зрадник цей? Ніяка він нам не команда! Нехай сидить собі біля компа… Чекай, я швидко.}

_{- Добре, — погодився Васла.}

_{За кілька хвилин Кадим повернувся й змовницьки показав на відстовбурчену кишеню.}

_{- Во, скотч приніс, кращим від мотузки буде. А це шнурок для шиї. На, тримай, — він подав Васлі білий взуттєвий шнурок.}

_{Почекали півгодини, уже почало сутеніти, коли нарешті здалеку побачили глюка. Він неквапливо йшов доріжкою, легко й спритно маневруючи на слизькому, трохи присипаному піском тротуарі. Васла знову завагався.}

_{- Чуєш… це, Кадим, а може, усе-таки не того… Рик вилає…}

_{- Засохни! Давай на ковзанку, лежи й стогни.}

_{Васла влігся на холодний лід і голосно застогнав. Кадим, почекавши кілька хвилин, поки глюк наблизиться, кинувся до нього.}