Цієї ночі вона прийшла в чорний хромований спортзал одразу з кімнати Мейсона. У її очах бриніли сльози.
— Так-так, — мовив Барні. — Ти в порядку?
— Та що тобі сказати, звичайне сімейне лайно, — відповіла Марґо.
Вона займалася, мов шалена, — забагато ваги, забагато приступів.
Раз Барні підійшов до Марґо, взяв у неї з рук гантель і похитав головою:
— Ти собі щось порвеш, — мовив він.
Вона щосили педалила на велотренажері, коли Барні вирішив, що на сьогодні досить. Він став під шкварний душ при спортзалі, змиваючи довгий день у каналізацію потоками гарячої води. Це був спільний душ із чотирма горішніми лійками і ще кількома на рівні талії та стегон. Барні полюбляв вмикати одразу два душі й скеровувати струмені на своє велике тіло.
Невдовзі Барні опинився в густому тумані, який відмежував його від усіх звуків, окрім стукоту крапель, що лилися на голову. Барні полюбляв міркувати в душі: хмари пари. «Хмари». Аристофан. Доктор Лектер пояснює той випадок із ящіркою, що сцяла на Сократа. Барні дійшов думки, що до того, як він опинився під нищівним молотом логіки доктора Лектера, ним могли попихати люди на кшталт доктора Демлінга.
Він почув, що ввімкнувся ще один душ, але майже не звернув на те уваги й продовжив натиратися мочалкою. Інший персонал також користувався спортзалом, проте здебільшого рано-вранці або ввечері. Правила чоловічого етикету говорять, що не варто звертати особливу увагу на інших відвідувачів спільного спортивного душу, проте Барні стало цікаво, хто ж то. Він сподівався, що не Корделл, від якого йому мурахи по тілу бігали. Люди нечасто заходили в цей душ уночі. Хто ж це, у біса, такий? Барні повернувся так, щоб вода лилася йому на потилицю. Між клубів пари перед ним виринали фрагменти людського тіла, мов фрагменти фрески на тинькованій стіні. Ось масивне плече, ось нога. Гожа рука, що терла мускулясту шию та плечі, коралові нігті — це рука Марґо. Нігті на нозі також пофарбовані. Нога Марґо.
Барні знов підставив голову під пульсуючий потік води й глибоко вдихнув. Зовсім поруч силует Марґо крутився під водяним напором, по-діловому натираючи шкіру. Ось вона вже миє голову. Ось плаский рельєфний живіт Марґо, маленькі груди, що виступають над великими пекторальними м’язами, соски набрякли під струменями води, ось пах Марґо, мов вирізьблений у точці, де стегна з’єднуються з тулубом, а ось те, що має бути її піхвою, обрамленою тонкою смужкою білявого волосся.
Барні набрав у легені стільки повітря, скільки зміг, і затамував дихання… він відчував, що з’являється проблема. Марґо блищала, мов коняка, розпашіла й напружена після важкого тренування. Інтерес Барні став очевидним, і він повернувся до Марґо спиною. Може, вийде просто ігнорувати її доти, доки вона піде.
Душ поряд вимкнувся. Але тепер пролунав її голос:
— Агов, Барні, які в нас ставки на різницю в рахунках із «Патріотами»?
— У мене… у мене є знайомий, він дасть тобі прогноз щодо «Маямі» і п’ять із половиною до одного.
Барні озирнувся через плече. Вона вже витиралася рушником, стояла зовсім поруч, проте так, щоб на неї не потрапляли бризки від його душу. Волосся прилипло до голови. Обличчя її посвіжішало, сльози зникли. У Марґо була чудова шкіра.
— То ти ставитимеш на аутсайдера? — спитала вона. — У Джуді в офісі організували футбольний пул…
Решту Барні вже не чув. Білява смужка волосся, інкрустована водяними краплями, обрамляє рожеву шкіру. Обличчя Барні розпашіло, і стояк уже був нівроку. Він був спантеличений і стривожений. На нього накотило знайоме морозне відчуття. Чоловіки його ніколи не вабили. Але Марґо, попри всі її м’язи, не була чоловіком, і вона йому подобалася.
І взагалі, якого дідька вона прийшла до нього в душ?
Він вимкнув воду й став перед нею, мокрий. Не усвідомлюючи власних дій, він торкнувся великою рукою її щоки.
— Ох ти ж, Марґо, — промовив він, ледве дихаючи.
Вона перевела погляд униз:
— Блін, Барні. Не…
Барні витягнув шию та нахилився вперед, намагаючись ніжно поцілувати її будь-де в обличчя й при цьому не торкнутися членом, проте все одно торкнувся, вона відсахнулася, поглянула вниз на прозору рідину, що розтяглася намистом між ним і її пласким животом, а тоді штовхнула його в широкі груди передпліччям, якому позаздрив би захисник в американському футболі, ноги Барні підкосились, і він гепнувся на кахельну підлогу.
— Ах ти ж покидьок! — прошипіла Марґо. — Я б мала, бляха, здогадатися. Педрило! Засунь свою штуку знаєш куди…