Оскільки фірма Верджерів була великим імпортером та експортером тварин, а також авторитетним партнером міністерства сільського господарства в програмах експериментального розведення, то свинки Мейсона потрапили в США по накоченій доріжці. Довідку від ветеринарної служби № 17–129 надіслали факсом до Санітарно-епідеміологічної станції тварин і рослин у Рівердейлі, штат Меріленд, як і вимагалося, разом із ветеринарними афідевітами з Сардинії та внеском пацієнта в $ 39,50 за п’ятдесят соломинок замороженої сперми, яку захотів привезти Карло.
Дозволи на свиней та сперму також прийшли факсом, разом із винятковим правом обійти звичний карантин для свиней, заведений на Кі-Вест, а також підтвердженням, що бортовий інспектор перевірить тварин у Міжнародному аеропорту Балтимор-Вашингтон.
Карло разом із помічниками, братами Пʼєро й Томмазо Фальчіоне, зібрали клітки. То були відмінні клітки з розсувними дверцятами з обох кінців, посипані всередині піском та обладнані м’якими перекладками. В останню хвилину вони згадали запакувати й дзеркало з борделю. Фотографії рами в стилі рококо, у якій відбивалися свині, чимось привабили Мейсона.
Карло обережно накачав транквілізатором шістнадцятьох свиней — п’ятьох самців, вирощених в одному загоні, та одинадцятьох самок, одна з яких була вагітною, але жодна не в еструсі.
Коли вони знепритомніли, він зробив кожній тварині ретельний фізіологічний огляд. Пальцями перевіряв на міцність їхні гострі зуби й кінчики великих іклів. Тримав у руках їхні страшні морди, зазирав у маленькі затуманені очі й прислухався до дихання, аби переконатися, що дихальні шляхи відкриті, і сплутав їх елегантні маленькі щиколотки. Потім він затяг їх на брезенті в клітки й засунув дверцята.
Вантажівки зі стогоном спустилися з гір Дженнардженту до Кальярі. В аеропорту на них чекав реактивний транспортний аеробус від «Count Fleet Airlines», компанії, яка спеціалізувалася на перевезенні скакових коней. Цей літак зазвичай транспортував в обидва боки американських коней, коли в Дубаї проводилися перегони. Тепер на ньому був один кінь, якого вони підібрали в Римі. Кінь не міг заспокоїтися відтоді, як почув запах диких свиней, тож іржав і брикався у своєму м’якому стійлі, допоки екіпаж не вивів його з салону й не полишив в аеропорті, від чого Мейсон зазнав додаткових витрат, бо ж йому довелося відправити коня до власника й заплатити компенсацію, аби уникнути судового позову.
Карло з помічниками летіли разом зі свинями в герметичному транспортному відсіку. Щопівгодини, поки вони летіли над неспокійною водою, Карло відвідував кожну свиню окремо, прикладав руку до їхніх щетинистих боків і намацував биття їх диких сердець.
Навіть здорові й голодні, шістнадцятеро свиней не зможуть з’їсти доктора Лектера повністю за один раз. Аби цілком розправитися з режисером, їм знадобився цілий день.
Мейсон хотів, аби першого дня доктор Лектер спостерігав, як свині пожирають його ступні. Потім Лектера всю ніч триматимуть під крапельницею з фізрозчином, поки свині чекатимуть на наступний прийом їжі.
Мейсон пообіцяв, що в перерві Карло отримає з ним годину сам на сам.
За другим разом свині виїдять у нього нутрощі й за годину поглинуть шкіру з черева та обличчя. Коли перша зміна найбільших свиней і вагітна самка наситяться та підуть геть, прийде друга хвиля їдців. На той час веселощі все одно вже закінчаться.
Розділ 65
Барні ніколи раніше не бував у сараї Верджерів. Він зайшов крізь бічні двері під ярусами сидінь, що з трьох боків оточували старий вивідний манеж. Порожній і тихий, за винятком воркотіння голубів на кроквах, манеж і досі зберіг атмосферу передчуття. За кафедрою аукціоніста була повітка. Великі двійчасті двері прочинялися до крила зі стайнями та збруярнею.
Барні почув голоси й гукнув:
— Агов!
— Ми в збруярні, Барні, проходь, — відповів хрипкий голос Марґо.
Збруярня виявилася затишним місцем, завішаним упряжжю й сідлами елегантних форм. Запах шкіри. Теплі сонячні промені, що лилися крізь запилюжені шибки під кроквами, підсилювали запахи шкіри й сіна. Уздовж однієї сторони сараю розташовувалася простора галерея, що переходила в сінник.
Марґо викладала скребниці й кілька недоуздків. Її волосся було світліше за сіно, очі блакитні, мов ветеринарний штамп на м’ясі.
— Привіт, — сказав Барні, стоячи в дверях.
Йому здалося, що обстава в кімнаті трохи театральна — спеціально для дітей, які відвідують ферму. За висотою та кутом, під яким світло потрапляло крізь високі вікна, приміщення скидалося на церкву.