На воротах висів хромований замок із ланцюгом. Тут проблем не буде. Старлінг роззирнулася на дорозі, подивилася праворуч і ліворуч. Нікого. Невеличке незаконне проникнення, та й по всьому. Старлінг почувалася так, наче скоює злочин. Вона перевірила, чи нема на стовпах воріт якихось датчиків. Нічого. Управляючись із двома відмичками й тримаючи в зубах маленький ліхтарик, вона менш ніж за п’ятнадцять секунд відімкнула навісний замок. Старлінг заїхала у ворота й не зупинялася, доки не опинилася в самій гущавині лісу, і тільки потім пішла назад, аби причинити ворота. Вона обмотала їх ланцюгом, повісила ззовні замок. Якщо не придивлятися, то нічого підозрілого. Вільні кінці ланцюга Старлінг заправила всередину, щоб легше було вибити ворота машиною, якщо доведеться тікати.
Відміряючи відстань на карті великим пальцем, вона розрахувала, що до ферми їхати ще дві милі лісом. «Мустанг» рухався темним тунелем пожежної дороги. Інколи над головою виринало нічне небо, інколи зникало за гілками дерев. Старлінг неквапливо їхала на другій передачі, ввімкнувши тільки передні габаритні вогні, намагаючись пересуватися якомога тихіше. Під днищем «мустанга» шурхотіла суха трава. Коли на одометрі висвітилася цифра 1,8, Старлінг зупинилася. Вимкнувши двигун, вона почула, як із темряви кричить ворона. Птаху щось добряче обурило. Кларіс тільки лишалося молитися, щоб то дійсно була ворона.
Розділ 85
До збруярні зайшов Корделл, завзятий, мов той кат. У руках він ніс пляшки з фізрозчином, від яких тяглися прозорі трубки.
— Знаменитий доктор Ганнібал Лектер! — сказав він. — Мені завжди кортіло добути вашу маску для нашого клубу в Балтиморі. Ми з дівчиною влаштували таку собі кімнату тортур, устатковану для мастурбації та садо-мазо.
Він поклав пляшечки на ковадло й засунув у вогонь кочергу, щоб нагріти.
— Маю хороші новини й погані новини, — продовжував Корделл із життєрадісними інтонаціями медбрата та легким швейцарським акцентом. — Мейсон не переповів вам план дій? План полягає в тому, що зовсім скоро я спущу сюди Мейсона і свині візьмуться відгризати вам стопи. Ніч ви перечекаєте, і завтра Карло з братами згодують вас свиням уже повністю, просунувши в загін головою, щоб вони виїли вам обличчя так само, як колись собаки ласували лицем Мейсона. Я до останнього не дозволю вам померти за рахунок внутрішньовенних ін’єкцій та джгутів. Тепер вам точно кінець, самі знаєте. Це були погані новини.
Корделл кинув погляд на телекамеру, аби впевнитися, що вона вимкнена.
— Хороші новини в тому, що ця процедура може бути не страшнішою за похід до дантиста. Погляньте, докторе, — Корделл підніс до обличчя доктора Лектера шприц із довгою голкою. — Нумо спілкуватися як два професійні медики. Я можу зайти вам за спину й поставити укол у спинний мозок, після якого в нижній половині тіла ви нічого не відчуватимете. Просто заплющите очі й спробуєте не прислухатися до чавкання. Хіба що знатимете, що вас смикають і тягнуть за ноги. Щойно Мейсон отримає насолоду від сьогоднішньої вистави й повернеться додому, я можу вколоти вам препарат, від якого зупиниться серце. Хочете поглянути?
Корделл поклав на долоню ампулу павулону й підняв її якомога ближче до здорового ока доктора Лектера, але не настільки близько, аби дати йому можливість себе вкусити.
На ненаситному обличчі Корделла танцювали відблиски багаття, очі палали й світилися щастям.
— У вас багато грошей, докторе Лектер. Усі так кажуть. Сам знаю, як воно працює — я теж роблю заначки в різних місцях. Забираю гроші, переводжу на інші рахунки, створюю видимість бурхливої діяльності. Можу переказати гроші з одного місця в інше телефоном і закладаюся, що ви також.
Корделл дістав із кишені мобільний.
— Зателефонуємо вашому банкіру, ви назвете йому код, він мені все підтвердить, і я відразу ж зроблю вам укол, — він підняв шприц, яким роблять ін’єкції в спинний мозок. — Порск-порск. Відповідайте.
Доктор Лектер забурмотів, не підводячи голови. Корделл розчув тільки «валіза» й «сейф».
— Нумо, докторе, а потім зможете поспати. Нумо.
— Невідмічені сотки… — мовив доктор Лектер і затих.
Корделл нахилився ближче. Доктор Лектер раптом випростав шию, наскільки дозволяла довжина, уп’явся маленькими гострими зубами в брову Корделла й видер чималий шмат шкіри, перш ніж мажордом устиг відсахнутися. Доктор Лектер виплюнув брову просто Корделлові в обличчя, наче шкірку від винограду.
Корделл промокнув тампоном рану й наклав пластир-метелик, від чого обличчя набуло здивованого вигляду. Він сховав шприц.