— Ого! — сказала Марґо.
Барні виклав маску долілиць на провощений папір, під яскраве світло кухонних ламп. Він знав, що докторові Лектеру не дозволялося чистити маску. Біля отвору для рота виднілася засохла слина. Там, де кріпилися перев’язи, знайшлося три волосини — їх захопили в застібки та вирвали з коренем.
Барні кинув погляд на Марґо — поки що її все влаштовувало.
Він дістав із кухонної шафи набір першої допомоги після зґвалтування. У маленькій пластиковій коробочці містилися ватяні палички, стерильна вода, різноманітні пробники й чисті видовжені контейнери.
Він змочив ватяну паличку й з безмежною пильністю зібрав на неї пластівці слини. Потім склав паличку в чистий контейнер. Визволив із застібок маски волосини й зібрав їх у другий контейнер.
Він приклав великий палець до двох шматків липкої стрічки, щоразу лишаючи чіткий відбиток, і заліпив ними кришечки на контейнерах.
Він протягнув Марґо ці дві колбочки у пластиковому мішечку.
— Скажімо, я пустився берега, утратив здоровий глузд і спробував на тебе наїхати — припустімо, захотів розповісти поліції якусь химерну історію, щоб із мене списали кілька старих гріхів за твій рахунок. А ти матимеш докази, що я був принаймні співучасником у вбивстві Мейсона Верджера або навіть сам усе скоїв. У крайньому разі, я надав тобі своє ДНК.
— Ти можеш отримати імунітет іще до того, як здаси мене.
— Це в тому випадку, якщо мене просто звинуватять у змові зі злочинцем, а не у фізичній участі в резонансному вбивстві. Дадуть імунітет за злочинну змову, а як запідозрять, що я допомагав, то влаштують мені темну. Життя буде зруйновано назавжди. Усі важелі в твоїх руках.
Барні не знав напевне, але сподівався, що ця промова звучала переконливо.
Ще Марґо могла за першої потреби накласти ДНК Лектера на відбитки Барні, і їм обом про це було відомо.
Здавалося, вона цілу вічність дивилася на нього своїми яскравими, блакитними очима різника. Зрештою Марґо поклала на стіл гаман.
— Тут купа грошей, — сказала вона. — Вистачить, аби передивитися всього Вермеера на світі. По одному разу.
Марґо знову взяла легковажний, щасливий тон:
— У машині сидить кицька Франкліна, тож мені треба бігти. Франклін разом із мачухою, сестрою Ширлі, якимось хлопцем на ім’я Вислюган і ще бозна-ким мають завітати на «Мускусного щура», коли Франкліна випишуть із лікарні. Я на цю довбану кішку п’ятдесят баксів витратила. Вона жила по сусідству зі старим будинком Франкліна, їй уже дали нову кличку.
Марґо не стала класти пластиковий мішечок у сумку. Понесла його в руці. Барні здогадався, що вона не захотіла показувати йому вміст сумки.
— Може, ти мене хоч поцілуєш? — спитав він біля дверей.
Марґо встала навшпиньки й чмокнула його в губи.
— Досить із тебе, — кокетливо промовила вона.
Сходинки рипіли під її вагою, поки Марґо спускалася на перший поверх.
Барні замкнув двері й кілька хвилин стояв, притулившись чолом до прохолодної поверхні холодильника.
Розділ 99
Старлінг прокинулася під тихі звуки камерної музики й приємні аромати їжі. Вона почувалася на диво бадьорою та дуже голодною. Легкий стук у двері, і в кімнату зайшов доктор Лектер у чорних штанях, білій сорочці й краватці-аскот. У руках він ніс довгий портплед і чашку гарячого капучино.
— Як тобі спалося?
— Чудово, дякую.
— Шеф-кухар просить передати, що вечерю буде подано за півтори години. Коктейлі — за годину, не заперечуєш? Я подумав, що тобі має дещо сподобатися — якщо пристане за розміром.
Він повісив портплед у шафу й пішов, не промовивши більше ані слова.
Вона не зазирала до шафи, доки не прийняла довгу ванну, а коли поглянула, то була дуже задоволена. Довга вечірня сукня з кремового шовку, з вузьким, проте глибоким декольте та елегантним жакетом, вишитим бісером.
На комоді вона знайшла пару сережок із підвісками, інкрустованими неогранованими смарагдами. Попри необроблену поверхню, камені сяяли вогнем.
Проблем із зачіскою у Старлінг ніколи не було. З фізичної точки зору в цьому одязі їй було дуже зручно. Хоч вона й не звикла до подібних шат, довго роздивлятися себе в дзеркалі не стала, тільки перевірила, чи все сидить як належить.
Німець-домовласник збудував собі величезні каміни. У вітальні, куди зайшла Старлінг, горіло чимале поліно. Під шепіт шовку вона наблизилася до багаття.
З кутка лунають звуки клавесина. За інструментом сидить доктор Лектер у білій краватці.
Він поглянув угору, побачив Кларіс, і подих став йому в горлі. Руки також зупинилися, пальці широко розвелися над клавішами. Звуки клавесина швидко замовкають, і раптом у вітальні запала тиша. Обом було чутно, як Лектер зробив наступний вдих.