Вона кивнула:
— Я облишила Мейсона, як ви й сказали.
— Бачу, — відповів Кроуфорд. — Можеш передати Мейсонові, що ми розраховуємо на допомогу Інтерполу й посольства. Скажи, маємо відправити туди людей, які почнуть готувати екстрадицію. Імовірно, Лектер чинив злочини в Південній Америці, тож краще влаштувати екстрадицію, перш ніж поліцейські Ріо почнуть переглядати свої папки під грифом «Cannibalismo». Якщо він узагалі в Південній Америці. Старлінг, вас не нудить від розмов із Мейсоном?
— Треба налаштовуватися. Ви мене самі навчили, коли ми мали справу з тою потопельницею в Західній Вірджинії. Та що я таке кажу, «потопельниця». То була людина на ім’я Фредріка Біммел, і так, від Мейсона мене нудить. Останнім часом мене багато від чого нудить, Джеку.
Старлінг так здивувалася, що аж замовкла. Вона ще ніколи не зверталася до керівника відділу Джека Кроуфорда на ім’я, ніколи не збиралася називати його Джеком і тому була збентежена. Вона уважно подивилася в його обличчя, на якому, як відомо всім працівникам відділу, дуже важко читати емоції. Він усміхнувся, криво та сумно.
— Мене також, Старлінг. Не хочеш прожувати пару таблеток пепто-бісмолу перед тим, як телефонувати Мейсонові?
Мейсон Верджер не потурбувався розмовляти зі Старлінг. Секретарка подякувала за повідомлення й сказала, що він перетелефонує. Але він так і не вийшов на неї особисто. Для Мейсона, який у списку оповіщення стояв на кілька пунктів вище за Старлінг, збіг рентгенів новиною не був.
Розділ 14
Мейсон дізнався, що то рентгенівський знімок руки доктора Лектера, задовго до того, як про це повідомили Старлінг, бо Мейсон мав кращі джерела в міністерстві юстиції, аніж вона.
Мейсона повідомили електронним листом за підписом інтернет-користувача Token287. Це другий нікнейм помічника конгресмена США Партона Веллмора при юридичному комітеті Палати представників. До офісу Веллмора надійшов електронний лист від Cassius199 — другий нікнейм Пола Крендлера з міністерства юстиції.
Мейсон тішився. Він не вважав, що доктор Лектер перебуває в Бразилії, але рентгенівський знімок доводив, що тепер у нього нормальна кількість пальців на лівій руці. Ця інформація збігалася з новою наводкою з Європи щодо місця перебування доктора. Мейсон здогадувався, що підказка прийшла від італійських правоохоронців, і то був найсвіжіший слід Лектера, який траплявся йому протягом багатьох років.
Мейсон не мав наміру ділитися своєю наводкою з ФБР. Сім років невтомних зусиль, доступ до конфіденційних федеральних справ, відсутність міжнародних обмежень і великі суми грошей дозволили Мейсонові випередити ФБР у пошуках Лектера. Він ділився інформацією з Бюро тільки в тому випадку, якщо хотів поживитися його ресурсами.
Про людське око він наказав секретарці смикати Старлінг питаннями про те, як просувається справа. У записнику секретарки стояв наказ від Мейсона телефонувати Старлінг принаймні двічі на день.
Мейсон одразу ж переказав п’ять тисяч доларів своєму інформатору в Бразилії, щоб він вистежив походження рентгенівського знімка. Резервний фонд, що він переказав у Швейцарію, був значно більшим, і Мейсон був готовий заплатити ще, якщо отримає перевірену інформацію.
Він вважав, що те джерело в Європі дійсно вийшло на доктора Лектера, але інформатори вже стільки разів дурили Мейсона, що він навчився бути обережним. Незабаром мали надійти докази. А поки доказів не було, Мейсон полегшував собі очікування, зосередившись на тому, що станеться з доктором, коли той потрапить у руки Верджера. Підготовка до цієї зустрічі тривала вже давно, бо ж Мейсон був фахівцем зі страждань…
Ми не здатні осягнути вибір Господа, коли він посилає нам страждання, не здатні його зрозуміти — хіба що Його обурює невинність. Очевидно, Йому треба підказати, куди скеровувати лють, із якою Він періщить землю.
Мейсон прийшов до усвідомлення своєї ролі в цьому дійстві на двадцятий рік паралічу, коли тіло під простирадлами майже зникло і він зрозумів, що ніколи більше не стане на ноги. Його крило в маєтку «Мускусного щура» було готове, а ще він мав важелі впливу, проте не безкінечні, оскільки патріарх Верджерів, Молсон, і досі стояв біля керма.
Це сталося на Різдво того року, коли доктор Лектер утік. Під впливом емоцій, притаманних цьому святу, Мейсон гірко шкодував, що не влаштував убивство доктора Лектера в лікарні. Тепер він знав, що доктор Лектер ходить десь там, по цій землі, мандрує собі світом і, певна річ, дуже непогано проводить час.