— Мені відомо, що офіцери, які починали це розслідування, обшукали палаццо Каппоні на предмет записки, прощальної або передсмертної, але нічого не знайшли. Якщо ви натрапите на якусь записку серед паперів, особистого характеру, навіть незначущу, ви мені зателефонуєте?
— Звісно, Commendatorе Пацці.
— Його особисті речі досі в палаццо?
— Упаковані в дві валізи, з переліком.
— Я пошлю… Я зайду та заберу їх.
— Ви не зателефонуєте мені спершу, Commendatore? Я вимкну систему безпеки перед вашим приходом, заощаджу ваш час.
Цей чоловік занадто спокійний. А мав би мене боятися, хоч трохи. Просить зателефонувати, попередити про візит.
Комісія поскубла Пацці пір’ячко. З цим він нічого не міг зробити. Тепер його вколола пиха цього чоловіка. Тож він зробив укол у відповідь.
— Докторе Фелл, можна поставити вам особисте питання?
— Якщо цього вимагає ваш обов’язок, Commendatore.
— У вас на тильному боці лівиці досить свіжий шрам.
— А на вашій лівиці — нова обручка. La Vita Nuova?
Доктор Фелл усміхнувся. У нього дрібні зуби, дуже білі. Пацці захопили зненацька, і поки він вирішував, чи варто образитися, доктор Фелл підвів пошрамовану ліву руку й продовжив:
— Синдром запʼясного каналу, Commendatore. Історія — заняття небезпечне.
— Чому ви не вказали синдром запʼясного каналу в анкеті Національної служби охорони здоров’я, коли стали тут працювати?
— Мені здавалося, Commendatore, що варто зауважувати лише про такі травми, за які отримують допомогу з інвалідності. А я не отримую. І я не інвалід.
— То операцію зробили в Бразилії, вашій рідній країні?
— Її робили не в Італії, і від італійського уряду я нічого не отримував, — відповів доктор Фелл, немовби вважав, що дає вичерпну відповідь.
Із зали для нарад вони виходили останніми. Пацці вже дійшов до дверей, коли його покликав доктор Фелл.
— Commendatore Пацці?
Доктор Фелл — чорний силует проти високих вікон. За ним удалині здіймався Дуомо.
— Так?
— У мене склалося враження, що ви Пацці з роду Пацці, правильно?
— Так. Як ви здогадалися?
Пацці вважав, що згадувати інформацію з газетних репортажів — грубо понад усяку міру.
— Ви нагадуєте постать із ронделів Делла Роббіа, що у вашій сімейній капличці в Санта-Кроче.
— А, то Андреа де Пацці, зображений у вигляді Йоанна Хрестителя, — відповів Пацці, відчувши у своєму колючому серці крихту втіхи.
Коли Рінальдо Пацці покинув елегантну постать у залі для нарад, то в нього надовго лишилося враження від надзвичайної незворушності доктора Фелла.
Дуже скоро цих вражень побільшає.
Розділ 20
Тепер, коли невпинний вплив зовнішніх факторів зробив нас нечутливими до розпусти й вульгарності, корисним буде побачити те, що й досі видається химерним. Що й досі може ляснути по ослизлих, морхлих м’язах нашої покірливої свідомості з такою силою, аби привернути нашу увагу.
У Флоренції таким явищем стала виставка під назвою «Знаряддя жаских тортур», і саме тут Рінальдо Пацці побачив доктора Фелла вдруге.
Ця виставка, що зібрала понад двадцять класичних знарядь для катування разом із детальними описами, розташувалася в погрозливому Форті Бельведер, цитаделі Медічі шістнадцятого століття, що охороняє південний мур міста. Експозиція відкрилася для великого, аж неочікувано великого натовпу; від збудження публіка мало не вистрибувала зі штанів.
За початковими планами, виставка мала тривати місяць, але «Знаряддя жаских тортур» протрималися півроку, а кількість відвідувачів рівнялася з показниками музею Уффіці й перевищувала обсяги в галереї Пітті.
Промоутери, двійко таксидермістів-невдах, які колись знайшли спільну мову, поїдаючи потрух оброблених трофеїв, тепер стали мільйонерами й улаштували для свого шоу тріумфальне турне Європою, прибравши на себе нові смокінги.
Здебільшого відвідувачі з’їжджалися з усієї Європи парами й послуговувалися подовженими годинами роботи, аби вервечками тупотіти між двигунів болю й уважно читати однією з чотирьох презентаційних мов про історію походження приладів, а також їх використання. Ілюстрації від Дюрера та інших, разом із сучасною документацією, робили натовп обізнаним із деталями на кшталт тонкощів колесування.
Ось текст, поданий на одній з табличок:
Італійські принци вважали за краще класти жертв на землю й ламати їм кістки за допомогою колеса із залізним обіддям, попередньо підклавши під кінцівки деревини, як показано на малюнку, тоді як у північній Європі був популярний метод, коли жертву прив’язували до колеса, били залізним ломом, а тоді пропускали кінцівки між cпицями навколо колеса, бо ж усі переломи забезпечували необхідну гнучкість, а голову й тулуб розташовували в центрі під галас жертви. Останній метод приносив глядачам більше задоволення, проте міг бути нетривалим, якщо в серце потрапляв шматочок кісткового мозку.