Виконроб, звиклий до скупості й злостивих вимог Комісії Белле-Арті, визнав доктора за люб’язного та надзвичайно щедрого чоловіка.
За кілька хвилин його робітники вже збирали обладнання, відсували великі паркетні натирачі й компресори під стіни й змотували електричні дроти і подовжувачі. Вони швиденько встановили складані стільці для зборів Студіоло (їх знадобилася лише дюжина) і розчахнули вікна, щоб вивітрити запахи фарби, мастики й позолоти.
Доктор наполіг на пристойній кафедрі, і одна така, завбільшки з амвон, знайшлася в колишньому кабінеті Нікколо Макіавеллі, що був упритул до Салону. Кафедру вкотили на високому ручному візку разом із кодоскопом, що належав до реманенту Палаццо.
Маленький екран, який ішов у комплекті з кодоскопом, доктора Лектера не задовольнив, тож він попросив забрати його. Натомість він спробував спроектувати зображення в натуральну величину на брезентову завісу, що прикривала відреставровану стіну. Підправивши кріплення й розгладивши брижі, доктор вирішив, що завіса стане йому чудовим екраном.
Він відзначив для себе кілька місць у важких фоліантах, складених на кафедрі, а тоді став біля вікна, обернувшись спиною до зали й до членів Студіоло в запилюжених темних костюмах — ті вже починали прибувати на збори й розсідатися по стільцях. Не приховуючи свого мовчазного наукового скептицизму, вони переставили стільці, що стояли півколом, у ряди, які тепер нагадували лави присяжних на суді.
Поглядаючи на місто з високих вікон, доктор Лектер бачив Дуомо й кампанілу Джотто, що чорніли проти заходу сонця, але не розгледів під ними улюбленого баптистерію Данте. Повернуті вгору прожектори не дозволяли побачити площу, де на доктора чекали вбивці.
Поки ці славетні знавці Середньовіччя й Ренесансу влаштовувалися на стільцях, доктор Лектер подумки склав план своєї лекції. На це йому знадобилося трохи більше ніж три хвилини. Темою лекції були «Пекло» Данте та Юда Іскаріот.
Догоджаючи смакам Студіоло, доктор Лектер розпочав із Проторенесансу — з прецеденту з Пʼєром делла Вінья, логофетом Сицилійського королівства, який отримав місце в Дантовому Пеклі через власне користолюбство. Перші півгодини доктор чарував аудиторію правдивими середньовічними інтригами, що призвели до падіння делла Вінья.
— Делла Вінья зганьбили й засліпили, оскільки через користолюбство він не виправдав довіри імператора, — сказав доктор Лектер, підходячи до основної теми лекції. — Дантів пілігрим знайшов його в сьомому колі Пекла, відведеному для самогубців. Як і Юда Іскаріот, він помер через повішення… Юда, Пʼєро делла Вінья й Ахітофел, амбітний радник Авесалома, — усі вони пов’язані користолюбством, яке вбачав у них Данте, а також подальшою смертю через повішення… В античній і середньовічній свідомості користолюбство і повішення йдуть у парі: святий Єронім пише, що саме прізвище Юди, Іскаріот, означає «гроші» або «ціна», тоді як Ориген стверджує, що слово «Іскаріот» походить від давньоєврейського «від задушення» і перекладається як «Юда Задушений».
Доктор Лектер відірвав погляд від кафедри й зиркнув поверх окулярів на двері.
— А, Commendatore Пацці, ласкаво прошу. Оскільки ви найближчий до дверей, чи не обтяжить вас пригасити світло? Ця лекція вас має зацікавити, Commendatore, бо до Дантового Пекла вже потрапили двоє представників роду Пацці…
Вчені Студіоло сухо загиготіли.
— Перший — Камісьйон де Пацці, який убив свого родича і тепер чекає на появу другого Пацці — але не вас, а Карліно, який отримає місце навіть у нижчому колі Пекла за віроломність і зраду «білих ґвельфів», політичного угруповання, до якого належав сам Данте.
Крізь прочинене вікно залетів маленький кажан і зробив кілька кіл Салоном над головами вчених — звична для Тоскани справа, тому на тваринку ніхто не звернув уваги.
Доктор Лектер підвищив тон, продовжуючи лекцію:
— Отож, користолюбство і повішення пов’язані між собою з античності, цей образ з’являється в мистецтві знов і знов.
Доктор Лектер натиснув кнопку перемикача, який тримав у руці, і проектор ожив, посилаючи зображення на брезентову завісу на стіні. Один малюнок швидко змінював інший, поки доктор провадив далі:
— Ось найперше відоме зображення Розп’яття, вирізьблене на скрині зі слонової кістки в Ґаллії десь у четвертому столітті нашої ери. Воно містить також смерть Юди через повішення, обличчя його обернуте до гілки, на якій він висить. І тут, на міланській скрині з мощами четвертого століття, і на диптиху зі слонової кістки дев’ятого століття — повішений Юда. Він так само дивиться вгору.