— Я не можу завадити його арешту, якщо він попадеться якійсь місцевій юрисдикції. Або якщо на нього вийде контора Кроуфорда, це я теж не можу контролювати.
— У скількох штатах на доктора Лектера чекатиме смертна кара? — спитала Марґо.
Голос у неї був хрипкий, проте гучний і низький, як у Мейсона, — від гормонів, що вона приймала.
— Три штати, у кожному — за численні умисні вбивства.
— Якщо його заарештують, то я хочу, щоб йому висунули обвинувачення від імені штату, — сказав Мейсон. — Не треба цієї маячні з викраданням, порушенням громадських прав чи перевезенням підозрюваного зі штату до штату. Я хочу, щоб він отримав довічне, хочу, щоб сидів у в’язниці штату, а не у федеральній тюрмі суворого режиму.
— Я маю знати чому?
— Тільки в тому випадку, якщо сам хочеш це почути. Такі штуки не підпадають під Акт про гуманний забій, — сказав Мейсон і загиготів.
Розмова його втомила. Він подав знак Марґо. Вона винесла на світло блокнот і стала зачитувати нотатки:
— Нам потрібне все, що потрапить вам у руки, і ми хочемо отримати цю інформацію до того, як її побачить Відділ поведінкової психології, нам потрібні звіти Відділу, щойно їх подаватимуть, і потрібні коди доступу до ПЗНЗ та Національного центру інформації про злочинність.
— Вам треба буде користуватися громадським телефоном щоразу, як ви заходитимете до ПЗНЗ, — відповів Крендлер, продовжуючи говорити в темряву, наче жінки в кімнаті не було. — Як ви це зробите?
— Я з цим упораюсь.
— Вона впорається, — прошепотів із темряви Мейсон. — Вона пише програми для тренажерів у різних спортивних залах. Це її маленький бізнес, щоб не доводилося просити гроші в братика.
— ФБР мають закриту систему, частково закодовану. Треба буде зареєструватися як гість і зробити це точно так, як я скажу, а ще завантажувати все на ноутбук, який запрограмують у міністерстві юстиції, — сказав Крендлер. — Якщо ПЗНЗ вщепить вам «кукі» для відстеження, то ноутбук скерує їх до міністерства. Придбайте швидкий ноутбук зі швидкісним модемом, за готівку й без посередників в оптовика, не робіть ніяких запитів на гарантійне обслуговування. А ще купіть zip-накопичувач. Не заходьте з ноутбука в Інтернет. Я візьму його на одну ніч і потім, коли все скінчиться, заберу. Триматиму вас у курсі. Окей, це все.
Крендлер підвівся й зібрав свої папери.
— Не зовсім усе, містере Крендлер… — сказав Мейсон. — У Лектера немає причин світитись. У нього стільки грошей, що він може вічно переховуватись.
— Звідки в нього гроші? — спитала Марґо.
— Мав у психіатричній практиці кількох дуже багатих і старих пацієнтів, — пояснив Крендлер. — Умовляв їх переписувати на нього гроші й акції, і в нього непогано виходило. Служба внутрішніх доходів США не змогла його відстежити. Тіла кількох меценатів ексгумували — перевірити, чи не було їх убито, — проте нічого не виявили. Аналіз на токсини дав негативний результат.
— Тож він не попадеться під час пограбування, гроші в нього є, — сказав Мейсон. — Нам треба його виманити. Як — будемо думати.
— Він дізнається, хто стоїть за подіями у Флоренції, — сказав Крендлер.
— Звісно, дізнається.
— І захоче до вас дістатися.
— Не певен, — відповів Мейсон. — Мій теперішній стан його задовольняє. Будемо думати, Крендлере.
Мейсон почав мугикати.
Виходячи з кімнати, заступник помічника Генерального прокурора Крендлер чув мугикання. Мейсон часто наспівував церковні гімни, коли замислював лихе: «Головну наживку ти вже проковтнув, Крендлере, але ми це обговоримо після того, як ти зробиш перший депозит для компромату, — тоді ти належатимеш мені».
Розділ 45
У кімнаті Мейсона лишаються тільки родичі — брат і сестра.
М’яке світло й музика. Північноафриканська музика, уд і барабани. Марґо сидить на дивані, похиливши голову, упершись ліктями в коліна. Вона схожа на метальника молота, що сів передихнути, або ж на штангіста, який спочиває після тренування в спортивному залі. Вона дихає трохи швидше, ніж респіратор Мейсона.
Пісня закінчується, і Марґо підводиться, прямує до ліжка. Вугор вистромлює голову з нори в штучній скелі, щоб перевірити, чи не піде й сьогодні з його хвилястих срібних небес короповий дощ. Хрипкий голос Марґо звучить якомога м’якше:
— Ти не спиш?
За мить погляд єдиного, вічно розплющеного ока Мейсона став усвідомленим.
— Час поговорити про те, — сичання респіратора, — чого хоче Марґо? Сідай сюди, до Санти на коліна.