— Логічно, — з посмішкою сказав Зіррінгауз і поставив перед друзями ящик з сигарами. Доктор Крамер, відрізуючи кінчик довгої віргінії, обернувся до Горна:
— Скажи-но, Еде, у вас учора знову щось сталось? Мені Георг розповідав. Що ж там таке могло трапитись, що тебе й у неділю викликали? Хіба там не було чергового офіцера?
— Звичайно, був. Та коли цілий рік займаєшся загадковими крадіжками і раптом тобі сповіщають про продовження цієї серії, тут уже прокидається не тільки службовий, а й особистий інтерес.
— Загадковими крадіжками… Що ж у них загадкового?
— Самі злодії. Ми вже досить точно знаємо, що це все та сама компанія. Знаєш, кожна банда має, так би мовити, свої характерні методи роботи, свій почерк. Та сама компанія, а ми до цього часу не знаємо, хто вони такі.
— Дійсно, це таки може зачепити за живе. І що ж, учора ввечері знову?..
— Ну, не будуть же вони на мене оглядатись… Про це вже всі газети кричать: «Пограбування заводської лабораторії», «Викрадено результати дослідів»… У «Телеграфі» теж є.
Доктор Крамер мовчав, обмацуючи свій м’ясистий ніс. У сусідній кімнаті вітер грюкав відчиненим вікном. Зіррінгауз підвівся.
— Вибачте, я на одну мить, тільки зачиню вікно, поки шибки не повилітали.
Рудольф Крамер глибоко затягся сигарою, відкинувся на м’яку спинку крісла і наморщив лоба.
— Ти диви… Лабораторія… Хіба в нас взагалі ще є такі речі? Американці ж повивозили всі патенти й пустили з молотка в своїх Штатах. Цілі стоси фотокопій.
Зіррінгауз, що саме повернувся до кімнати, почув останні слова і, видно, неправильно зрозумів їх.
— А що, Рудольфе, у тебе, може, ділові зв’язки з цим підприємством? Ти ж колись займався патентним правом — до війни…
— Навряд чи тут можуть бути якісь ділові зв’язки, — з посмішкою зауважив доктор Горн. — Справа в тому, що лабораторія розташована в східній зоні — в Потсдамі.
Зіррінгауз здивовано поглянув на нього.
— Тоді яке взагалі діло нашій поліції до всього цього?
— Звичайно, ніякого, — сказав Горн, — якби не було підозри, що ці злочинці живуть у Західному Берліні.
— І в цьому разі, — зауважив доктор Крамер, — я б, на твоєму місці, Едуарде, не дуже пнувся з шкури. Поки наші гангстери мають досить такту, щоб діяти тільки за межами міста, вони для нас не страшні.
— На жаль, ми не маємо ніяких гарантій, що вони діятимуть виключно в східній зоні, — відповів криміналрат. — Крім того, для такого старого служаки, як я, це не аргумент. Зрештою, в східній зоні теж живуть німці, не можемо ж ми дозволяти нашим злочинним елементам чинити там неподобства.
— А чому б і ні? — Зіррінгауз любив подражнити Горна.
— Твоя точка зору трохи старомодна, — вже серйозніше сказав Крамер. — Нехай східна поліція сама ловить їх.
— Як же вона може їх виловити, коли вони живуть у нас? — сердито відповів Горн. — Якщо, припустімо, в твого сусіда заведуться блощиці, то і ти їх не позбудешся, поки він з своїми нічого не зробить.
— Ні в мене, ні в мого сусіда блощиць немає, — з гідністю сказав адвокат. — Не знаю, чи це взагалі доречне порівняння. Крім того, я читав уже, що про це пишуть деякі наші газети; та й східні я часом читаю — просто так, для інформації. Я б хотів тебе застерегти в одному відношенні. Тут ідеться не про звичайну крадіжку, це щось інше — як би його назвати… промисловий шпіонаж.
— Авжеж, — відповів Горн, — можна назвати й так.
— Подібними речами тепер навряд чи займаються приватні особи. Здебільшого за такими справами стоять державні установи.
— Ага, — догадався криміналрат, — ти хочеш сказати, що я можу попектись?
— От-от-от. Саме це я й хотів сказати. Я б, на твоєму місці, діяв без зайвої квапливості. Тактика зволікання, поки тобі не стане все ясно.
— Навпаки, — одрізав Горн. — Я мушу поспішати, щоб довести справу до кінця, поки мені начальство не намилило шиї. Політика мене цікавить мало, та й то тільки поза службою. А на службі я повинен виконувати свій обов’язок.
— Знову ця твоя старомодна позиція.
— Рудольфе, прошу тебе, — втрутився Зіррінгауз, — Едуард сам знає, що йому робити. А що там, власне, вкрадено?
— Результати дослідів, — відповів Горн.
— Мабуть, ласий шматочок?
— Новий сорт спеціальної сталі.
— Не розумію, нащо красти такі речі. Адже західні країни мають високорозвинену сталеплавильну промисловість — наприклад, Швеція, США, Англія… Я не можу уявити…