Парубок схилив низько голову і, чекаючи на запитання, дивився в одну точку: на блискучий ріжок гармонії.
Була пауза; унтер-офіцери сіли на свої місця, не дочекавшись Мічугінового наказу, і більше не співали; один гармоніст, не вразивши, як йому здавалося, піївського парубка «Яблочком», скрутнув головою і на повний голос — дзвінкий і чистий — заспівав нової, бешкетницької пісні:
На Василевому обличчі промайнула сумна якась усмішка.
Але несподівано стукнув по-козацькому обухом шаблі об стіл поручик, гукнув якимсь піднесеним голосом:
— Брось большевистские агитки, сволочь рябая! Я тебе покажу кощунствовать: «желуди говели!..»
Гармоністові прикипіли були на мить руки до клапанів, але він не зупинився грати, а тільки змінив тон голосу на інший, безтурботно-солодий якийсь, і заспівав, сам захлинаючись словами тієї пісні:
— Во-от, другое дело! — сказав поручик. — А то — «желуди говели»!
— Ну, как оно, Гандзюк, выходит? — усміхаючись до поручика, запитує Мічугін. — Игра-то?..
Василь мовчить: він здивований з такого запитання — сміється пан офіцер чи до чого все це?
Хіба Гришка встиг уже розказати про все, як було? Адже Василь ясно сказав йому, що на себе, тільки на одного себе буде брати всю вину... Гандзюк уважав чомусь, що його будуть допитувати першого: старший же він, і з нього, виходить, треба розмотувати клубка!
Мічугін підвівся, встав з-за столу і, заскаливши проти світла око, дивиться на кремезну Василеву постать. Ось він підійшов уже близько до парубка, міцно взяв його великою долонею за чуба і різким рухом одкинув голову назад:
— В глаза нужно смотреть, морда арестантская!
Гармоніст знову зробив паузу.
— Играй! — гукнув йому поручик.
І далекі північні частушки із станції Званки, на Мурмані, що їх привіз на південь цей паливода-телеграфіст, знову попливли веселими ритмами під його вмілою рукою.
— Я кого спрашиваю, — звертається штабс-капітан до Гандзюка, — как играет добровольческая гармонь?!
— Нічого грає, — спробував усміхнутися Василь, крутнувши головою, що її звільнив уже від своєї руки Мічугін.
Так, Гандзюк буде дивитися тепер прямо, в очі... В чому річ?
Очі Василеві поширилися од здивування: не було ніякого сумніву в тому, що гармоніст грає на Даниловій трирядці...
«І коли це він устиг уже продати її цьому рябому?» — дивується Гандзюк.
Він, звичайно, не знав, що Данило Півненко позбувся своєї гармонії сю ніч таки, коли півсела, — по той бік греблі, — ревло від грабунків і знущань.
Правда, Півненко позбувся — разом з гармонією — і двох передніх зубів: у гармоніста ще й досі болить трохи великий палець на правій руці...
— Неплохо, говоришь, играет? — з іронією запитує Мічугін. — Ты — мастер... Как фамилия, какой нации?
Штабс-капітан сів до столу, висмикнув з-під поручикової шаблі клапоть паперу.
— Гандзюк, — серйозно, не звертаючи уваги на гру, відповідає Василь. Він на хвилину замислюється; важко йому, видно, відповісти на друге запитання — не гаразд розуміє він, що воно визначає — нація? Справді, якої він нації?
Хотів просто сказати офіцерові: «Піївський...» Але вирішив чомусь, що це буде не так. Тоді тихо додав:
— ...А нації — православний.
Усміхнулися обидва офіцери; тільки штабс-капітан з підозрою подивився Василеві в очі — бреше він чи просто собі сіра, здорова тварина з далеких Піїв?.. Здається, говорить правду.
Поручик гвардії з презирством, слово за словом:
— Православной нации, говоришь, а воруешь ночью хуже жида на базаре, а?..
— Я своє молотив... — глухо одказує Гандзюк.
Чого йому прийшло в голову сказати, що він молотив своє просо, він і сам, очевидно, не пояснив би... Але цієї відповіді було досить штабс-капітанові Мічугінові, він далі не міг уже здержатися: на всю руку, важку й костисту, ударив парубка у скивицю.
Василь з несподіванки злетів від удару на підлогу; унтер-офіцери підвелися з лави, готові за одним лише жестом офіцера розтерзати це здорове, міцне, налите м’язами й силою тіло.
Гармоніст сплюнув крізь зуби і, підморгнувши до унтер-офіцерів, потер собі рукою щоку.
Його руки ще з більшою вправністю, як раніше, забігали по білих ґудзиках-клапанах, ще майстерніше й темпераментніше заспівав якоїсь безглуздої, нікому не потрібної, веселої пісеньки.
Але гри на гармонії, здавалося, більше не слухали.