Над степом — синій і ласкавий день.
Гришка довго дивився на високу Василеву постать, схожу між рудими гречками на чабана; засмучений і безпорадний, він сам поривався йти за ним, а коли побачив, як гречки заткали удалині брата, тоді тихо повернувся назад — на дорогу. Виліз на кам’яну бабу край дороги — все намагався хоч голову побачити Василеву.
«Хоч би було нагадати йому, — подумав Гришка, — про гармонію... Може, трапиться йому де у війську, то хай привіз би...»
Він одкусив собі чорний краєчок нігтя на великому пальці, засовався на гарячому піску, вітрами навіяному на кам’яну бабу, і, пхикнувши у маленькі кулачки, по-дитячому розплакався.
1933