З бородою скидався на давньогрецького філософа. На котрогось з апостолів, які прагнули не відрізнятися від учителя, за яким пішли, облишивши звичні ремесла, що забезпечували їх прожитком. Якусь хвилю примірявся, доки, відклавши під скептичним поглядом візаві електроголярку й озброївшись за браком ножиць кухонним ножем, узявся крок за кроком обчихмашувати піврічний заріст.
Йому ще не виповнилося сімнадцяти, як мав статуру сформованого чоловіка. Відклавши ніж, увімкнув електроголярку і заходився зголювати рештки нерівно покромсаної бороди, змушуючи прилад натужно гудіти й проходити ті самі місця знову і знову, наче готувався до урочистої події, тоді як більшість подій були сірими ланками в загальному ланцюжку безподієвості. Й ось на нього дивилася зовсім інша особа. Чоловіка збентежила глибина власного перетворення. Візаві в дзеркалі також помолодшав, і лише очі були очима людини, в якої за плечима роки і досвід.
Защепивши валізу, наче вчора приїхав, а сьогодні вирушав назад, поправив комір сорочки, почуваючись дещо незвично. Возив її з собою, проте оце вперше вдягнув, так само як уперше скористався електроголяркою не після, а перед поверненням. Присівши на край ліжка, озирнувся на ту іншу, неторкнуту частину, наче на ній лежала невидима, безтілесна істота, а тоді підвівся і пішов.
На тлі парашутиків, що повільно опускалися за вікном, зелень вазонів на широкому, такому самому білому, як сніг, підвіконні, здалася раптом насиченішою.
Відклавши підручник, підійшов до письмового столу і, перемістивши стілець до підвіконня, поставив на нього малюка. В хатніх штанцях і камізельці малюк скидався на ґномика. Юнак обережно поклав свої долоні йому на плечі, і так удвох вони спостерігали за дійством.
Щось було в малюкові, що заражало: ота втіха, коли дивився, як падає сніг. Під його зачудованим поглядом сніг перетворювався на щось незвичайне, як у казці. Малюк здатний був прикипіти до вікна і простояти так годинами, мовби прагнув туди, до сніжинок, наче він — одна з них.
Перший сніг випав, ще як дерева стояли в золоті, та через годину від нього не залишилося сліду, і лише краплі виблискували на листі, мовби воно справді металеве.
Ніхто на світі не чекав зими так, як малюк, отих сніжинок, наче вони — не буденне явище, а незбагненна містерія. З кожною хвилиною сніжинок більшало, доки картина за вікном перетворилася на густий снігопад. Білий пух осідав на асфальті, на безлистих деревах, збирався на виступі за шибою.
Споглядання снігопаду розбуркало в юнакові голод, він зняв малюка зі стільця, і той потюпав за ним. За кухонним вікном падав такий самий сніг, щільний і лапатий, тепер він сипав з настирливою щедрістю. Уплітаючи бутерброди, юнак з цікавістю роздивлявся малюка, поглинутого заворожливим видовищем.
Сніг зробив обох спільниками. А були такими несхожими! Різниця у віці лише поглиблювала відмінність. Юнак із продовгуватим лицем, ледь випнутим уперед, наче витесаним, підборіддям, виразними бровами, прямим носом, темною чуприною, що свавільно куйовдилася над чолом, широкими плечима, міцною статурою і поставою, як у дорослих, і малюк: тендітний, білявий, однаковою мірою лагідний зовні і всередині — цілковита протилежність.
Завдяки своєму вікові юнак дещо тямив про те, як влаштовано світ, цікавився парадоксами і таємницями, зичив по книгозбірнях науково-популярні розвідки та енциклопедії, щоб самотужки в усьому розібратися, проте деколи ловив себе на химерному відчутті, наче малюкові відомо щось більше, ніж стоїть у книжках.
Дощ припинився. Вуличні ліхтарі не давали темряві зімкнути обценьки. Під світлом неонових ламп мокрий тротуар блищав, а також асфальт на дорозі.
Поставивши валізу на сходинку, що вела до брами, яка заклацнулася позаду, дістав цигарку і припалив. У вікнах нового будинку, вклиненого між старими, світилося, мовби хтось на замовлення увімкнув лампи, за винятком трьох шиб другого поверху, в яких зачаїлася темрява, вдивляючись звідти в чоловіка, вивчаючи його риси, гейби прицінюючись.
Випустивши останній дим і розтерши недопалок, невідь-чого зволікав. З автомобіля, що саме зупинився під новим будинком, вийшли жінка, чоловік і двоє дітей. Спостерігав за їхніми діями, за злагодженістю, наче їх відшліфували, рухів. Сімʼя проведе разом цей вечір і завтрашній день, а в понеділок розійдеться, щоб сходитися ввечері і на сніданок, і так до наступних вихідних. До того дня, коли хлопець і дівчина підуть геть — хтось першим, хтось другим, можливо, ніколи більше не повернувшись туди, як одного разу пішов і не повернувся він.