Першим зник у будинку хлопець, за ним жінка з дівчиною, після чого настала черга чоловіка. Замкнувши багажник, очільник сімейства пильно оглянув автомобіль, висадив на плече торбу, однією рукою стиснувши дужки, а другою підтримуючи зісподу, і боком втиснувся у вхідні двері.
Спершу світло спалахнуло в одному вікні, потім у другому. Дочекавшись, наче умовного знаку, коли воно засвітиться в крайній кімнаті, за якою новий будинок прилягав до старого, чоловік узяв валізу і непоквапки почимчикував вулицею до перехрестя. Припарковані вздовж тротуару автомобілі дрімали, мов караван, що зупинився на ночівлю. На розі чоловік озирнувся — світла у трьох останніх вікнах нового будинку продовжували горіти.
Щось стримувало, не даючи піти незворушно і безоглядно, як попередні рази. Санта-Клаус усе ще перебував між другим і третім поверхом, наче чекав на нього, й ось вони опинилися вдвох о цій порі на цій вулиці, де не було більше жодної душі.
Потяг вихором увірвався на занишклу в кунянні станцію. Тримаючись за поручень, дивився, як зникала платформа, наче то не він віддалявся від неї, а вона стрімко вислизала з-під ніг.
Тільки-но тунель перетворив вагонні шиби на дзеркала, як напроти нього виринув такий, як він, чоловік — вони опинилися настільки близько, що він бачив кожну рису свого візаві. Ретельно виголені щоки лисніли, а давно не стрижена чуприна кошлатилася так само, як у нього. І те саме на обох вбрання, як у близнюків. І валіза достоту, як його. На станціях візаві щезав, мовби кудись відлучався, відтак обоє знову мовчки дивились один на одного.
Коли прокинувся, малюк сидів, втупившись кудись широко розплющеними очима. Світло вуличних ліхтарів, просочуючись крізь штору, орізблювало його заціпенілий силует.
«Що трапилося?» — юнак запитав неголосно, щоб не наполохати малюка: може, той так спав — навсидь і з розплющеними очима. Юнак читав про сноброд, які ходять уві сні, не усвідомлюючи цього; безпроблемно пересуваються вертикальними поверхнями, як-от будинковим муром. Якось у школі з цього приводу спалахнула суперечка, в якій юнак взяв участь.
Малюк відповів не відразу. Те, куди дивився, повністю поглинало його увагу. «Бачиш світло?» — проте там, куди вказував, панувала темрява. Юнак хотів щось сказати, але малюкова зосередженість стримала його. Коли був таким, як малюк, також чимало фантазував.
Неохоче покинувши ліжко, сонно почапав до вмикача. Таким сам скидався на сноброду. Світло осяяло високий пенал для одягу, етажерку, нижня частина якої належала малюкові, а верхня йому, книжкову шафу, що повністю перебувала в юнаковому розпорядженні, письмовий стіл, стілець перед ним з вигнутими планками спинки, мов струнами музичного інструмента, ліжко і малюка на ньому, застиглого, мовби висіченого зі слонової кістки. Стрілки будильника наближалися до півночі — ще кілька хвилин, і настане нова доба.
Відсунувши стілець, юнак заліз під стіл і обмацав стіну, демонструючи малюкові, що там, де тому ввижалося біле світло, нічого немає. Проте малюк далі сидів, дивлячись кудись крізь юнака. «Нумо спати», — мовив, вибравшись з-під столу. Обережно поклав малюка, по-батьківському накривши ковдрою, а тоді вимкнув світло і теж ліг.
Станція, на якій вийшов, розташовувалася майже на одному рівні з землею, відділена з обох боків від дороги рядами дерев. Із задертим угору вздовж стовбурів голим гіллям вони скидалися на похмурих вартових, які виструнчилися вздовж скорботного шляху. В кроні одного з дерев чорніло порожнє гніздо, об галузку іншого зачепилася повітряна кулька, наче хтось привʼязав її, як прикрашають різдвяну ялинку. Гелій, яким її наповнили, тягнув кульку в небо; вона мовби прагнула летіти й одночасно боялася, своєю яскравістю ще більше оголюючи чорноту дерев і надаючи їй якоїсь бентежної невблаганності. Трохи далі за станцією потяг знову пірнав у тунель.
Трамвайна зупинка тулилася під метрополітенівським віадуком. Транспортні сполучення перетікали одне в інше, дотикаючись і перехрещуючись, вкриваючи місто паралелями й меридіанами, мовби ще одну планету на великій планеті Земля.
Підсвічена реклама у вітрині зупинки запрошувала в Париж та Лісабон, ґарантуючи незабутні враження. Обидва міста здавалися химерними й недосяжними. Від цигаркового диму, що бгався в повітрі, не розсотуючись, вони поставали ще примарнішими, мовби лежали на краю універсуму.