Садиба перебувала в страхітливому стані, ніби в ній давно вже ніхто не мешкав, проте це була саме та адреса. Дощ, протікаючи крізь дах, понищив балкон і частину фасаду — ще трохи, і руйнація стала би незворотною.
На поіржавілій брамі, що закривала вхід на подвірʼя, висіла прикріплена дротиками до металевих прутів скринька. Її завиграшки міг відвʼязати будь-хто, якби захотів, проте навряд щоби хтось наважився обкрадати тих, в яких усе вкрадено. Простір заріс, лише лава напроти входу і бетонні піали обабіч, з яких боязко виглядали миршаві квіти, вказували, що тут хтось жив. Майданчик у глибині подвірʼя, на якому ніхто не бавився, справляв враження химерної неприторенності. За спинку лави була зачеплена сітка з мʼячами та забавками, жалюгідним і не першого блиску скарбом; кілька мʼячів здулося, решта були добряче пошурані. Дитячий автомобіль без передніх коліс вперся поруч у бордюр.
Незадовго до Миколая хтось почепив у вестибюлі будівлі, де чоловік працював, оголошення з адресою сиротинця і доброчинним рахунком. Оголошення висіло ще й тоді, як свято Миколая опинилося позаду, а небавом проминуло й Різдво; ніхто не знімав його.
Піднявши дашок, витрусив вміст свого гаманця, а невдовзі приніс перший привезений з-за кордону заробіток. Вкинувши в скриньку для пожертв, натиснув дзвінок, а тоді відступив так, щоб його не помітили, і став чекати. Спливло чимало хвилин, заки на ґанку зʼявилася жінка. Нікого не побачивши, вона ладна була вже зайти назад, як щось зупинило її, спонукавши пошкандибати до хвіртки. Щось безнадійне було в її важкій опецькуватій фігурі. Добувши банкноти, жінка злякалася, наче з нею втнули не надто дотепний жарт. Коли вона врешті зникла в будинку, чоловік докурив цигарку і вийшов зі сховку. Щороку, коли натискатиме на дзвінок, на ґанку зʼявлятиметься ця сама ядушна постать і так само чапатиме до хвіртки, тягнучи ногу і раз у раз зупиняючись відсапатися.
Ішов повз мури, брами, поодинокі автомобілі, що дрімали край шляху. Біля порогу однієї з камʼяниць стояли кілька картонних коробок з книжками, відеофільмами, побувалим в ужитку канцелярським приладдям і настільною лампою із зеленим, мов літня трава, абажуром. Згорблена, покладена зверху на файли, тримачі і скріплювачі, вона нагадувала скулену істоту. Речі, які ще кілька годин тому комусь належали, можна було вільно брати.
Від пересиченого вологою повітря картон починав мʼякнути. Той, хто виставив коробки надвір, більше не потребував їх. Мабуть, невідомець уже зʼїхав з адреси, покинув місто і перетинав кордон, звільнившись від усього, що надбав у цьому місті, віддавши минуле минулому, наче кесареві кесареве. Якоїсь миті чоловік теж почав усе з чистого аркуша.
На іншій коробці лежала розгорнена «Книга рекордів Ґіннесса». Хтось докладав зусиль, встановлюючи їх, аби тільки потрапити на її шпальти, а хтось опинився там, зовсім того не прагнувши. Світлини, яким було заледве кілька років, здавалися безнадійно застарілими. Це стосувалося й багатьох рекордів, про які повідомлялося. Щось двозначне було в тому, як завмер на розгорнених сторінках час.
Коробки перенесли його на рік назад. Тоді його увагу привернула прямокутна дошка з пришпиленими фотографіями, між ними — кілька поштівок. Можливо, котрась зображала Париж чи Лісабон. Зі світлин усміхалися хлопець і дівчина. На дошці з коркового дерева було ще чимало вільного простору.
Долі громадилися інші речі, складені в такі, як ці, картонні коробки, щоправда, їх не роздаровували. Кухонне начиння заповнювало пластиковий кошик бузкового кольору — дешевий світлий посуд, і лише карафка для молока до кави мала екзотичний блакитний візерунок на білому тлі, наче її привезли з котроїсь подорожі, закарбованої на зображеннях; плюс баняки та недорога кавоварка з кавником і пакунком одноразових фільтрів.
Чоловік здалеку впізнав хлопця і дівчину. Автівка, в яку вантажили речі, чекала кілька десятків метрів вище вулицею, старенький форд, та це не мало жодного значення. Ніщо не має значення для тих, які закохані. Що не вміщалося в багажник, хлопець і дівчина прилаштовували на задньому сидінні, ощадливо використовуючи обмежений простір. Вони також мали настільну лампу: витягнувши шию, вона глипала допитливим оком на людей. Можливо, хлопець і дівчина зараз в Парижі чи в Лісабоні, де відсвяткують Різдво. Якщо сподобається, вони залишаться там назавжди — в котромусь із тих спокусливих міст.