Огинаючи спортивні майданчики, схил впирався в двоповерхову будівлю спортивного комплексу, і в тій частині, що прилягала до футбольного поля, спиналися ярусами глядацькі лави. Раптом футбольне поле ожило; стежив за пересуванням гравців, за мʼячем, який то наближався, то віддалявся від воріт.
Він не відразу розшукав те місце. Коли жив тут, ресторанів було обмаль: у центрі напроти ювелірної крамниці, звідки походив його годинник, і при міському готелі, повз який пролягав шлях до школи. Ресторани відчинялися пізно і пізно зачинялися, тоді як промислове, фабричне місто прокидалося рано і так само рано лягало спати.
Памʼятав кожний закапелок, найменший виступ. Усе, як колись, лише всередині щось тупо нило. То було його місто, яким ішов, наче по плитах, під якими мерці. Липи лаштувалися цвісти над мовчазними могилами.
Ще нікого не було, тож подався до скверу між медичним інститутом, ратушею і філармонією. Сидьма на лаві спостерігав за хлопчаком на триколісному велосипедику. Якоїсь миті малий наблизився до нього, виклично задерши голову в кучерях.
Однокласники змінилися — хто більше, хто менше, не всіх одразу впізнав. Столики стояли довгим рядом, зсунуті один до одного і накриті мереживними обрусами, зі стравами, що рівномірно повторювалися, з келихами, відкоркованими пляшками, склянками, наповненими соком карафами, тарелями, ножами і виделками, мов на весіллі, хоча йшлося всього-на-всього про зустріч тих, котрі не бачилися чверть сторіччя. Навколо її очей і в кутиках вуст зʼявлялися, коли вона усміхалася, зморшки. Приїхав заради того, щоб зустрітися з нею: тут, за столом, міг нарешті зізнатися собі в цьому.
Заграла музика, над танцювальним майданчиком ожила дискотечна куля. Він вбирав запах волосся, вдихав змішаний із парфумами аромат жіночого тіла. Його партнерка підвела голову, і їхні погляди зустрілися. Після перерви був шкільний вальс, який вони кружляли із чвертьсторічним запізненням. Двадцять пʼять років тому він поїхав геть, нічого нікому не сказавши, ні з ким не попрощавшись.
А потім потеленькалися до школи. Мов спізнюхи, пробралися скрадливою черідкою на подвірʼя з розграфленим на асфальті метражем для кидання мʼяча. Котрийсь із них, ставши до лінії, відвів руку і довго примірявся, лаштуючись до уявного кидка. Подвірʼя завертало праворуч і завершувалося футбольним майданчиком і гімнастичними приладами. Коли їм було по тринадцять, у футбол ганяли самі хлопчаки. Й ось дорослі дядьки та цьотки вели неіснуючий мʼяч, бігли вперед, обмотували одне одного, перехоплювали, пасували, тріумфували, забиваючи гол. Наостанок розкоркували шампанське.
Розійшлися якось зненацька, без затяжних прощавань. Наче вранці побачаться знову: пролунає дзвінок, і вони сидітимуть за партами, розклавши зошити та підручники. Залишилися тільки він і вона, чоловік та жінка. Простували вулицею, як тоді, лише цього разу ніяково, ніби час перетасувався, і тоді вони були дорослими, а тепер недорікуватими підлітками. І почалася не зима, а літо.
Він провів її до зупинки. Його супутниця відмовилася від таксі. Раптом йому запраглося, щоб автобус не приїздив якнайдовше. Щоб місце, на якому стояли, перетворилося на острівець серед неозорого океану, де лише вона і він.
Фари скупо вихоплювали в сльотавої ночі шлях. Сидів біля водія, прихилившись головою до одвірка. Сон останньої ночі поглинув його думки. Вкотре заходився перебирати недочитану книжку свого життя.
Поступово його огорнула дрімота, солодка, як тоді, коли приходить спізніло і триває недовго, не давши зʼясувати нічого ні про галявину, ні про силуети на ній, лише усміхнене хлопʼя простирало назустріч йому сповнені незбагненного світла руки.
Та вже за хвилю знову опинився на галявині, якою пересувалися такі самі білі постаті, наче маріонетки, проте хлопʼя поміж них не було. Виринаючи нізвідки, вони йшли парами та поодинці, і зникали за невидимими лаштунками.
Хлопʼя не зʼявлялося і не зʼявлялося. Тепер він жадав зустрічі, був готовий до неї. Автомобіль петляв, здираючись звивистою асфальтівкою, блискучою від вологи.
Свідомість балансувала на тонкій межі між дійсністю і маренням, як човен без веслувальника. Північ давно проминула.
Сніг кружляв та кружляв, надолужуючи згаяні дні і тижні. Брав мороз, а їм було гаряче, як літньої спеки.
Дівчина дзвінко засміялася і кинулася навтіки, а він, зачерпнувши пригорщу снігу, побіг за нею. Зненацька дівчина зупинилася, виклично обернувшись, прекрасна і розпашіла.