"Запитуйте в продавця..." Гаррі навіть страшно було уявити скільки коштуватиме "Вогнеблискавка". Ще нічого в житті він так не прагнув! Але ж і на "Німбусі-2000" він поки що не програв жодного матчу, тож чи варто спорожняти свій сейф у "Ґрінґотсі", коли в нього й так прекрасна мітла.
Але деякі речі, однак, треба було купити. Гаррі пішов до аптеки, щоб поповнити запаси компонентів зілля. Та й шкільні мантії були вже на нього закороткі, тож він відвідав крамницю "Мантії для всіх оказій від мадам Малкін" і придбав новий одяг. Але найважливіше — він мав купити підручники, зокрема, і для двох нових предметів — догляду за магічними істотами та віщування.
Побачивши вітрину книгарні, Гаррі здивувався. Замість звичних великих, як тротуарні плити, з золотим тисненням книжок замовлянь, за склом стояла велика залізна клітка, а в ній — десь із сотня примірників "Жахливої книги жахіть". Скрізь літали подерті сторінки — книжки борюкалися одна з одною в лютих сутичках і зухвало кусалися.
Гаррі витягнув з кишені список книжок і вперше його переглянув. "Жахлива книга жахіть" була обов'язковою літературою з догляду за магічними істотами. Тепер Гаррі з полегкістю зрозумів, чому Геґрід писав, що вона йому знадобиться, бо перед цим він навіть допускав, що Геґрід завів собі ще якогось монстрика і тепер потребує його допомоги.
Коли Гаррі увійшов до книгарні "Флоріш і Блотс", назустріч йому вибіг продавець.
— Гоґвортс? — коротко запитав він. — Прийшов по нові підручники?
— Так, — відповів Гаррі. — Мені треба...
— Відійди, — продавець нетерпляче відштовхнув Гаррі. Він натягнув товстезні рукавиці, узяв великого вузлуватого дрючка і рушив до клітки з "Книгами жахіть".
— Стривайте, — швидко сказав Гаррі, — я вже таку маю.
— Справді? — полегшено зітхнув продавець. — Слава Богу, бо мене сьогодні вже п'ять разів покусали...
Щось лунко затріщало — то дві книги жахіть схопили третю й почали смикати її в різні боки.
— Стоп! Стоп! — закричав продавець, вгамовуючи книги ціпком. — Я більше ніколи ними не торгуватиму, ніколи! Це якийсь дурдом! Це навіть гірше за ті двісті примірників "Невидимої книги невидимок", на які ми вбабахкали купу грошей, але так їх і не знайшли... Ще чогось бажаєте?
— Так, — відповів Гаррі, переглядаючи список. — Мені потрібно "Розтуманювання майбутнього" Касандри Ваблацької.
— О, починаєш вивчати віщування? — здогадався продавець. Скинувши рукавиці, він повів Гаррі У відділ ворожіння. Невеличкий столик був заставлений стосами книжок: "Передбачення непередбачуваного: захистися від несподіванок" та "Розбиті кулі або Коли відвертається фортуна".
— Ось маєш, — продавець заліз на драбинку і дістав товсту книжку в чорній оправі. — "Розтуманювання майбутнього". Чудовий посібник з основих методик ворожіння — хіромантії, магічних кристалів, пташиних нутрощів...
Але Гаррі не слухав. Він помітив на столику іншу книжку: "Провісники смерті. Що робити, коли знаєш, що в двері стукає біда".
— Ох, на твоєму місці я б цього не читав, — безтурботно порадив продавець, перехопивши його погляд. — Скрізь почнеш бачити ознаки смерті — так можна й справді померти.
Але Гаррі не зводив очей з обкладинки. На ній був чорний величезний, як ведмідь, пес із палаючими очима. Щось на диво знайоме...
Продавець простяг Гаррі "Розтуманювання майбутнього".
— Ще щось? — поцікавився він.
— Так, — Гаррі ледве відвів погляд від очей того пса й неуважно глянув на свій список. — Е-е... мені ще потрібні "Проміжна трансфігурація" і "Стандартна книга заклинань" для третього класу.
З новими підручниками Гаррі вийшов з книгарні і попрямував до "Дірявого Казана". Він ішов, неначе сліпий, натикаючись на людей.
Піднявся у свою кімнату і жбурнув книжки на ліжко. Хтось уже встиг там поприбирати — вікна були відчинені й кімнату заливало сонце. Здалека долинав автобусний гул на невидимій маґлівській вулиці і галас юрби на алеї Діаґон. Він подивився в дзеркало над умивальником.
— Ні! То не був провісник смерті! Тоді на алеї Магнолій я просто запанікував, — виклично сказав він своєму відображенню. — То був якийсь бездомний пес...
Він підняв руку і спробував за звичкою пригладити волосся.
— Ти програєш, любий, — хрипко вимовило дзеркало.
*
Наближався початок навчання, і алея Діаґон дедалі більше наповнювалася учнями Гоґвортсу. Гаррі почав пильніше придивлятися до перехожих — сподівався угледіти серед них Рона або Герміону. В крамниці "Усе для квідичу" Гаррі зустрів однокласників Шеймуса Фініґана і Діна Томаса; вони також захоплено розглядали "Вогнеблискавку". А біля "Флоріш і Блотс" він наткнувся на справжнього Невіла Лонґботома. Порозмовляти не вдалося: Невіл, круглолиций і забудькуватий хлопець, десь загубив свій список, і його саме шпетила грізнюща на вигляд бабуся. Гаррі мав надію, що вона ніколи не довідається, як, переховуючись від Міністерства магії, він вдавав із себе Невіла.
В останній день канікул Гаррі прокинувся з думкою, що принаймні завтра на "Гоґвортському експресі" вони таки зустрінуться з Роном і Герміоною. Він устав, одягнувся, сходив востаннє глянути на "Вогнеблискавку" і, коли вже збирався десь пообідати, раптом почув: