Було вже пізно, гості зібралися йти. Ридан торжествував: Тунгусов погодився з ним працювати.
— Ми організуємо електротехнічну лабораторію, добре обладнаємо її, дамо вам людей. І ніхто не заважатиме вам продовжувати в ній свою роботу. Тільки, Миколо Арсеновичу, любий, швидше як-небудь влаштовуйте це.
Ганна погрозила батькові пальцем.
— Спершу сушарка. Дивіться, Миколо Арсеновичу!
— Звичайно, звичайно! Сушарка скоро буде готова. Отоді й почнемо нове життя.
Ганна зійшла вниз провести гостей. Вони вийшли в сад, що оточував особняк.
— Ну, тепер виправдовуйте аванс, товаришу Матуся, — сказала вона.
— Так це ж дуже просто, я тільки не хотів говорити в присутності професора. Ви ж самі просили не торкатися цієї теми при ньому.
— Я просила?!
— Атож! Ідеться… про його виступ у Будинку вчених.
— Не розумію, до чого тут це?
— Невже ви не пам’ятаєте, що тоді було! Тоді професор несподівано замовк, підійшов до дошки і почав писати на ній крейдою. Я потім подивився і переписав собі в книжечку про всяк випадок. Ось подивіться.
Він вийняв записну книжку і при світлі сірника знайшов потрібну сторінку. Внизу на ній було написано: LMRWWAT.
Тунгусов здригнувся, побачивши знайомі букви.
— А що це було з професором? — спитав він.
Ганна докладно розповіла йому про інцидент у Будинку вчених.
— Коли це сталося?
— Можу точно сказати, — обізвався Матуся, — двадцять четвертого червня о десятій годині п’ятнадцять хвилин вечора.
Микола раптом страшенно захвилювався. Цю дату він добре запам’ятав.
— У Будинку вчених?! На Кропоткінській?!
— Так, так.
— Дозвольте, невже це можливо! Але ж тоді… виходить, професор мав рацію. Здається, генератор променів мозку справді готовий! Треба ще перевірити… зараз же… Прощайте! Не кажіть поки що нічого професорові…
Не звертаючи уваги на здивування Ганни, він майже вибіг на вулицю.
— Лови його, Славо! — крикнула Ганна шоферові, який за непохитною звичкою всіх водіїв лагодив щось у своїй машині. Слава почув, і за хвилину риданівський лімузин заревів і зник за рогом провулка.
Розділ дев’ятий
КЛЮЧ ЗНАЙДЕНО
Микола наче скам’янів, спрямувавши нерухомий погляд уперед. Вогні ліхтарів, громаддя будинків, що мерехтіли різнобарвними вікнами, суворі обриси мосту поволі виступали здалеку, збільшувалися в розмірах, а наблизившись, раптом кидалися назустріч і, набираючи швидкість, проносилися мимо.
Так само навально змінювалися схвильовані, розхристані думки в голові Миколи. І чим більше він думав про минуле, тим менше розумів і тим безглуздішим здавався йому зв’язок усієї цієї риданівської історії з його генератором.
Так, ці дати збігаються. 24 червня увечері, близько десятої години, він остаточно переконався, що його «генератор чудес» не може робити чудес. Це був відчай. Крах. Загибель надій.
Щось схоже на це пережив і Ридан у той самий момент, судячи з розповідей Ганни й цього Матусі. Гаразд…
Через двадцять хвилин він збіг східцями у свою напівпідвальну кімнату. Кістяк «ГЧ», накритий чохлом, трохи виступав над одним із столів; деталі, зняті й розібрані, лежали коло генератора. Все-таки Микола не міг відмовитись од думки знайти свою помилку і продовжував морочитися із злощасним генератором.
Увійшовши в кімнату, він мигцем подивився на це підступне звалище. Ні, в ньому тепер ніякої розгадки не знайти!
Він поставив стіл проти вікна, як тоді, 24 червня. Знайшов ящик, який правив за підставку. Скинув бязевий чохол з кістяка «ГЧ» і поставив каркас генератора туди, де він і стояв. Отут, на самому краю підвіконня, лежали зразки металів.
Микола взяв нитку, прикріпив один кінець її до свинцевого об’єктива «ГЧ», другий притис на підвіконні бруском червоної міді. Отак ішов промінь…
Тепер потрібен компас. Ось він. Скельце його знизу торкнулося нитки. Так… Кінці стрілки зупиняються проти позначок «Пд» і «Пвн», нитка перетинає лімб, відхиляючись праворуч. Виходить, промінь був спрямований тоді на південний захід.
Микола бере детальний план Москви, транспортир, лінійку, ставить червоним олівцем крапку на тому місці, де знаходиться його квартира, і від неї проводить лінію на південний захід.
Червона лінія перетинає Кропоткінську вулицю на самому початку. Вона проходить через будинок № 16. Справді, саме десь тут має бути Будинок учених.