— Дозвольте, але ж він повинен був не тільки вибрати рядок, але й шифрувати своє повідомлення, виходить, скласти цю саму азбуку за текстом «Інтернаціоналу»?
— Звичайно.
— Ну, тоді, я думаю, ви помилилися, — сказала Ганна. — Ви дивіться: щоб зашифрувати повідомлення, йому треба було дістати російський текст гімну, російську азбуку, встановити відповідності між оригінальними буквами. Для цього треба мати російські позначення знаків Морзе. Сумніваюся, щоб усе це можна було легко дістати зараз у Німеччині. Напевне, він вибрав інший шлях.
— Який саме, на вашу думку?
— Єдине, що він повинен був дістати, це тільки один рядок з гімну для «натяку», як ви правильно кажете, йому треба було натякнути на «Інтернаціонал». Але, звичайно, не на російський його текст…
— А на німецький?! — перебив швидко Микола.
— Авжеж! Інакше він навряд чи впорався б із завданням, не знаючи російської мови.
— Геніально, Ганно Костянтинівно! Ви маєте рацію. Нам треба скласти ключ за німецьким текстом гімну. Але… ви знаєте його?
Ганна зніяковіло похитала головою.
— Ви розумієте, Наталю, що це значить? — захоплено говорив тим часом Федір. — Ми будуватимемо такі сушарки не в містах, на фабриках і заводах, а в лісах, на берегах сплавних річок, там, де добувають ліс. Уявляєте: невелика гідростанція — і така сушарка. Ліс підвозять і відразу ж сушать! Зараз наші залізниці возять ліс, у якому понад п’ятдесят процентів вологи. А тоді состави вантажитимуть готовим, висушеним лісом. Транспорт звільниться від води, вантажооборот країни…
— Правильно, Федю! — посміхаючись, перебив Микола. — Тільки от що, товариші, нам треба дістати де-небудь німецький текст «Інтернаціоналу».
— Я, здається, знаю… тільки один куплет, — нерішуче промовила Наталя.
— Ви? Ну, Наталю, ви сьогодні просто герой! Звідки ж ви знаєте?
— А ми в німецькому гуртку почали розучувати його недавно.
— Ну, чудово! Давайте швидше запишемо. Досить і одного куплета, я гадаю. Коли яких-небудь букв не вистачатиме, обійдемось і без них.
Наспівуючи мотив гімну, Наталя легко відновила в пам’яті слова першого куплета і приспіву. Ганна записала, і Микола відразу ж позначив букви цифрами, починаючи з нуля.
— Ура! — вигукнув Микола. — Бракує всього шести букв і до того ж найменш вживаних. Давайте ваш латинський алфавіт, Ганно Костянтинівно, і пишіть нові цифри.
Азбука була швидко складена. Знову почали перекладати цифри шифрованої радіограми. І знову всі з нетерпінням чекали появи кожної пової букви, намагаючись схопити зміст.
— Двадцять три… шістнадцять… — почав Микола.
— «Ph» — записала Наталя.
— Двадцять п’ять.
— Такої в нас немає, Миколо Арсеновичу.
— Нічого, Наталю, зробіть пропуск і пишіть далі… Двадцять… одинадцять…
— «Si»
— Є! Є! — вигукнула Ганна, як тільки з’явилась наступна літера «к». — Виходить, Миколо Арсеновичу. Пропущена буква, очевидно, ігрек. Тоді виходить «Physik», тобто «Фізика!»
— Так. Чудово, — стримано прошепотів Микола. — Але стривайте, може, це випадкове сполучення літер! Далі! Сім… вісім… сімнадцять…
— Виходить… виходить, слово честі! — шепотіла Ганна. — Тільки поки що незрозуміло.
Дійшовши до кінця рядка, Микола спинився. — Поки що досить. Давайте подивимося, що виходить.
Було очевидно, що це вже не випадковий набір букв. Рядок складався із слів, поки що не ясних, не розділених проміжками і, очевидно, гранично скорочених.
— Ну, думайте, Ганно Костянтинівно, тепер усе залежить од вас. Тут треба добре знати мову…
Ганна думала. Матове обличчя її вкрилося рум’янцем від напруженої роботи думки.
— «Ergross»… Сумнівно, немає такого слова, — міркувала вона. — Якщо «gross», тоді «er» відноситься до першого складу, до «Physik». А-а! Ну, звичайно: «Physiker» — фізик! A «gross»…
— Дозвольте! — вигукнув Микола, — В Німеччині є вчений Гросс, відомий фізик. Це про нього!
— Так, так, очевидно… — Ганна усміхнулась Миколі. — Що-небудь з вашої галузі. В усякому разі ясно, що ми тепер на правильному шляху.
— Так, завдяки вам.
Вона схилилася ще нижче над аркушем паперу.
— Ну, тепер лишається подолати середину фрази з пропуском: «m» — пропуск — nch… це зовсім незрозуміло.