— Ну, а що можна буде застосувати як протидію або захист?
— Важко сказати… Коли пускати по такому «повітряному кабелю» звичайний струм від динамо, то майже всякий екран, усяка перешкода, що трапилася на шляху променя, замкнуть цей струм або на землю, або на сусідній такий самий «кабель». Тоді нам доведеться екранувати всю нашу військову техніку, а може, і бійців. Якщо ж вороги скористаються з ультракоротких хвиль, які будуть убивати, а не руйнувати, тобто діяти тільки на нашу живу силу, то все залежить від методу іонізації… якого ми не знаємо.
— Так. Ну гаразд. За дві години я буду на засіданні Ради і побачуся з наркомом оборони. Усе це я розповім йому. Хто ще знає зміст повідомлення?
— Тільки друзі, які допомогли мені розкрити таємницю. Але вони знають, як треба поводитись, — додав Тунгусов упевнено.
Нарком уважно подивився на нього.
— Обіцяйте мені, що ніхто більше не довідається про цю справу. Не забувайте, що люди, зацікавлені в цьому, можуть знати про ваш таємничий зв’язок з Мюнхеном і стежити за вами навіть тут. А як ви думаєте, чи становить для нас це «проміння смерті» непереборну загрозу? — він примружив очі.
Микола помовчав. Потім сказав нерішуче:
— Якщо машину Гросса відновлять, то це буде, мабуть, найсильніше з усіх існуючих знарядь війни.
— А я думаю, що коли в світі є такі люди, як ви, як ваші друзі, то ніякі наймогутніші знаряддя знищення не зламають нашої фортеці. І це не пустий ура-патріотизм, товаришу Тунгусов. Не забувайте, що техніка сама по собі мертва. Її силу, її дієвість визначають люди. Я не знаю, яких заходів вживуть наші військові спеціалісти у зв’язку з вашим повідомленням, але хіба це «проміння смерті» вже не стало на якийсь процент менш грізним хоча б тому, що ми знаємо про його існування завдяки вам і вашим друзям? І хіба це не крок до того, щоб ще зменшити небезпеку?.. Проте час іде, — перебив себе нарком, глянувши на годинника. — А в мене є до вас серйозна справа. Пам’ятаєте, минулого разу ми з вами говорили про різне застосування високої частоти. Ви тоді мимохідь згадали про стерилізуючу й консервуючу дію ультракоротких хвиль. Скажіть, чи реальна ця перспектива, якщо мислити про неї практично?
— Це складніше завдання, ніж сушарка, — відповів Тунгусов. — Воно не розв’язане ні теоретично, ні експериментально. Проте я певен, що воно може бути реалізоване, і ось чому. В нашому інституті харчування кілька років тому група вчених працювала над консервуванням м’яса. Спочатку вони вивчали вплив високочастотного поля на ізольовані культури гнильних бактерій. Виявилося, що за певних умов ці бактерії вмить гинуть під дією поля. Тоді дослідники почали опромінювати м’ясо й незабаром пересвідчилися, що ферментативні процеси, які призводять до розпаду тканин, внаслідок опромінювання дуже сповільнюються, а іноді й зовсім припиняються. Перші ж досліди дали разючий ефект: опромінене свіже м’ясо у великій закупореній пробірці пролежало в термостаті двадцять три дні без будь-яких ознак гниття. Але це був єдиний вдалий випадок. Повторити дослід з таким самим або близьким до нього результатом їм не пощастило, хоч і багато пророблено спроб. Так оцей єдиний, випадковий результат і переконує мене в тому, що завдання консервування м’яса можна розв’язати. Якщо хоч раз вийшло, то вийде і багато разів. Треба тільки знайти правильний метод роботи. Цього якраз і бракувало нашим харчовикам, як я помітив.
— Добре. Припустімо, що ми знайшли метод і розв’язали завдання. Що це дасть?
— О, дуже багато. По-перше, значно спроститься транспортування й збереження всіх продуктів, які швидко псуються. Не потрібні будуть холодильні установки, ізотермічні вагони, рефрижератори, льодники. Техніка виготовлення консервів зміниться. Продукти, приготовлені для консервування, не треба буде варити в автоклавах, досить тільки опромінити їх. І якість консервів, яких не підігрівали до високої температури, буде набагато вищою, вітаміни збережуться; у будь-який час року і в будь-якій точці Союзу ми матимемо свіжі фрукти, овочі, молоко, м’ясо… Свіжі!
— Слухайте, товаришу Тунгусов… Цими днями на одній урядовій нараді ми обговорювали питання про постачання нашої армії. Ви не можете уявити, яка це складна, громіздка й дорога справа. І от постала потреба збудувати цілу систему нових холодильних установок і консервних заводів. Так і вирішено: все це ми будуватимемо, бо ні при яких обставинах наша армія не повинна зазнавати перебоїв у постачанні продуктами харчування. Тепер ви догадуєтесь, чому я заговорив про це з вами? Гаятись не можна. Ми вже почали роботу. От подумайте… Якщо ваші припущення справдяться, ми Переробимо все заново. Обдумайте і завтра сповістіть мене про своє рішення. Виходьте з того, що люди, матеріали, приміщення і взагалі все потрібне у вас буде.