Опромінення тканини почнеться з максимальної хвилі наміченого Миколою діапазону на одному генераторі і мінімальної — на другому. Десь між ними ховається потрібна «консервуюча» хвиля. Але тут — тисячі хвиль, щоб дослідити кожну з них, потрібні були б роки. Тому облога цього діапазону почнеться з обох боків, спочатку досить великими стрибками, щоб намацати в ньому найбільш дійову ділянку. Це буде перший тур шукань. Потім піде кропітке дослідження знайденої ділянки за тією ж системою — з двох кінців, але вже дрібнішими «кроками». Нарешті, третій тур, коли кожний сантиметр довжини хвилі буде випробуваний, дасть остаточне вирішення питання. Робота передбачалася надзвичайно складна: крім хвиль, треба було одночасно підшукувати і найбільш вигідні тривалість опромінення та його потужність.
Про це Микола розмовляв з Риданом.
— А коли потрібна нам хвиля виявиться на безконечно малу частку довшою або коротшою за ту, яку ми можемо фіксувати вашим верньєром, тоді що? — спитав професор. — Як ви тоді повторите цю частоту? Адже кожний поворот ручки верньєра, хоч би який малий він був, дає нову хвилю, так же?
— Так, звичайно. Але я не думаю, щоб тут мали істотне значення такі зовсім незначні зміни частоти.
— Не думаєте? А коли ви намагались повторити знаменитий дослід ваших харчовиків, то знали, на якій хвилі вони працювали?
— Знав.
— І все-таки не змогли повторити?
— Але ж тут, крім хвилі, є ще невідомі: експозиція й потужність.
— Те саме і експозиція! Ви думаєте, соті часточки секунди не впливають на результат? — домагався Ридан.
— У певній мірі — так.
— Ні, Миколо Арсеновичу, я думаю, у вирішальній мірі. Мені здається, ви недооцінюєте ролі мізерно малих величин, особливо, коли маєте справу з біологією.
Розмова ця мала важливі наслідки. Микола слухав і думав.
Як завжди, нова правильна думка входила в його розум легко, займаючи місце старого уявлення, що, здавалось, міцно укоренилося. Це була чудова властивість, яка дозволяла Миколі без особливого напруження рухатися вперед і відкидати застарілі або помилкові уявлення.
І от знову, як і в кожній майже розмові, Ридан відкривав йому якусь частку ще не пізнаного світу. І Микола дивувався: як же це він сам не спромігся подумати про це! Адже значення надзвичайно малих величин очевидне. Хіба він не знав нічого про фермент, про гомеопатію? Ридан має рацію: частки хвилі, частки секунди, частки ватта могли мати вирішальне значення. На якусь мить Тунгусов відчув внутрішній холодок: якщо так, завдання може лишитись невирішеним. Безконечно малі частки — це значить безконечно велика кількість комбінацій з трьох елементів: хвилі, експозиції і потужності. Результат харчовиків — справжнісінька випадковість. У них жоден з цих елементів не був сталим. Генератор був простенький, хвиля «гуляла», час визначався за секундною стрілкою хронометра. На якусь мить випадково збіглися умови опромінення. Може, все життя доведеться шукати цього збігу і…
— Нічого, Миколо Арсеновичу, не занепадайте духом, — усміхався Ридан. — Ми діятимемо методом виключення. Аби тільки ваш апарат був точний.
— Так, тепер я бачу, що мої верньєри непридатні для цього. Доведеться конструювати нові. Тут потрібні мікроверньєри, до того ж з автоматичним визначенням кроку. Це складне завдання. А в мене на черзі другий генератор. Коли я все, це зроблю?
— Знаєте що, — придумав Ридан, — доручимо верньєри Віклінгу. До речі, й перевіримо його здібності, а то він усе «вивчає» нові методи генерації мікрохвиль у якихось таємничих лабораторіях, а користі поки що не видно. Справа ця темна й може тягтися без кінця. А якщо він швидко й добре впорається з верньєрами, візьмемо його до вас на допомогу.
Микола погодився неохоче. Він любив усе робити сам, особливо, коли доводилось придумувати щось нове, винаходити. Але цього разу будь-яка нова робота загрожувала зірвати план. Він уже обіцяв Риданові, що опромінення проб почнеться зараз же після того, як буде обладнано лабораторію і розміщено устаткування. Крім того, досвід колективної роботи над сушаркою навчив його дечому.
Віклінг частенько з’являвся в домі Ридана. Він приходив запросто вечорами на чай, щоразу приносив з собою яку-небудь цікаву історію, забавну гру, з винятковою спритністю показував фокуси, приємним баритоном наспівував пісеньки різних народів, акомпануючи собі на роялі, — словом, досконало володів мистецтвом розважати співрозмовників. Професор любив поговорити з ним про долю Європи. Віклінг виявляв виключну обізнаність у політичних питаннях. Візити його завжди були недовгими. Як делікатний гість, він не втомлював господарів своєю присутністю, а навпаки, завжди рішуче зникав «на самому цікавому місці», викликаючи щире бажання господарів бачити його знову в себе.