Пробірки надійшли в термостат.
А ввечері Микола взяв у Ридана книгу записів і засів у своєму кабінеті. Він зрозумів, що професор має рацію. Виходить, треба інакше діяти. Навички інженера підказали йому правильний шлях…
Він розчинив вікно в сад. Ніжне листя липи, яка щойно розвилася, освітлене верхньою лампою з кабінету, тихо й таємниче ворушилось під самим вікном. Смарагдова молода крона, наче підніжжя горба зарослого чагарником, здіймалась і зникала із смуги світла кудись угору, в пітьму інших темних древесних громад, що застилали небо. Ледь відчутними струминками проривались у кімнату знайомі з дитинства могутні пахощі землі, листя, природи, що не скорилась місту… «Яка чудова нині весна!» — подумав Микола і здивувався. Вперше за багато років міського життя він помітив, відчув її саме тепер, коли так рішуче змінилось його життя, здавалося б зовсім в інший бік, — геть від природи! Так, багато змін… Нові перемоги, принципи роботи, нові люди зовсім іншого масштабу, — Ридан, нарком… Він перейшов із старенької підвальної кімнати одиночки в квартиру на другому поверсі, з цим світлим, спокійним кабінетом… Хіба він добивався цих знайомств, цієї квартири? Навіть не думав про них ніколи. Це прийшло. Настала нова фаза в його житті; він піднявся на другий поверх раніше, ніж перебрався сюди…
Ридан… Зближення з ним означало більше, ніж просте співробітництво. Воно переростало в дружбу, можливо, більше: вони зливалися в одне ціле. Дві людини «з’єднали голову в одну», як пропонував професор, коли вони ще тільки познайомились. Микола розв’язував складніше завдання, ніж міг розв’язати сам. І Ридан — теж… І ніколи ще Микола не відчував такої творчої бадьорості, впевненості в своїх силах.
Легенький вітерець знову зашарудів листям за вікном, і знову, як рядок вірша, повторив Микола: «Яка чудова нині весна!»
Щось було в ній іще — приховане, звабливе, неспокійне.
Може, в ній, а може, в самому серці людини, що замислилася біля вікна.
Через два дні, закінчивши черговий цикл опромінення, Микола поспішив у лабораторію до Ридана. Той зустрів його, переможно вимахуючи своєю величезною книгою записів.
— Аналізи перевірної серії закінчені. Дивіться! — він провів пальцем по рядках підсумкових цифр, які показували ступінь розпаду. — Ось наслідки першої хвилі, найкоротшої. Бачите, усі цифри однакові до сотих часток процента! А ось друга хвиля: розпад інший, але теж в усіх повтореннях однаковий, незважаючи на те, що генератор щоразу настроювався наново і проби м’яса мінялися. Ясно: ніякі не «випадкові обставини», а прямий вплив хвилі й експозиції. Щоправда, закономірності поки що не видно, але вона повинна бути, її треба знайти!
Микола мовчки вислухав професора, подумав трохи.
— Ви, звичайно, маєте рацію, Костянтине Олександровичу. Доведеться трохи змінити план: будемо протягом кількох днів працювати тією самою хвилею при різних експозиціях, а потім кожну експозицію дослідимо при різних хвилях.
Ридан нахмурив чоло.
— Дозвольте, але ж отак нам доведеться, можливо, кілька років шукати закономірність. Та й навіщо? Адже коли, скажімо, при зменшенні хвилі розпад білка закономірно збільшується або зменшується…
— Закономірно, але не прямолінійно, — перебив Микола. — Я ось до чого дійшов, Костянтине Олександровичу. Очевидно, всі явища біологічного порядку, зв’язані з хвильовими процесами, змінюються хвилеподібно. Мабуть, так і повинно було статися в історії розвитку. Живе тіло не може бути тісно зв’язане з будь-якими зовнішніми умовами, воно повинно мати хоч якусь свободу вибору в певних межах. Фізично це й означатиме, що його реакції на всяку зміну умов змінюються хвилеподібно, ніби підшукуючи для себе якийсь оптимум… — Микола раптом зніяковіло глянув на Ридана. — От… бачите… яке нахабство… заліз до вас, у біологію; мабуть, усе це дуже наївно…
— Далі, далі, Миколо Арсеновичу… Що ви! Це дуже цікава думка! Що ж виходить?
— А виходить, що ми неправильно шукаємо нашу хвилю. Чого розпад у нас стрибає то вгору, то вниз, коли ми змінюємо хвилю тільки в одному напрямку і рівними «кроками»? Та тому, що він сам коливається хвилеподібно. Отак… — Микола розгорнув чистий аркуш міліметрівки й швидко накреслив на ньому правильну хвилеподібну лінію синусоїда. Потім узяв циркуль, розсунув його й показав Риданові.