Успіх Миколи підбадьорив усіх мешканців риданівського особняка. Професор готувався до нової серії дослідів, складав план робіт, намічав препарати, готував зразки таблиць для записів. Якщо для Миколи його перемога могла вважатися тільки першим, хоч і вирішальним кроком усієї роботи, то Ридан був уже цілком задоволений: для його мети досить було, щоб тканина зберігалася сорок вісім годин.
— Вийде у вас чи не вийде триваліший строк, — говорив він, — моє завдання вже розв’язане. Мої «консерви» поки що не потребують надто тривалого збереження.
Микола в душі здригався від таких натяків, щоразу згадуючи відвідини страшної риданівської лабораторії.
— Які саме тканини і органи вам потрібно буде зберігати живими?
— Усі! Різні! Всякі! Будь-які! Ох, Миколо Арсеновичу, яке чудове досягнення! І так несподівано! Хіба я міг мріяти про таку можливість? А тепер… Ваші консерви — дурниця, дитяча забавка порівняно з тим, що я зроблю. От побачите! А якщо ви розв’яжете, нарешті, проблему генератора мозкового проміння, тоді… — Тут Риданові забракло слів, щоб висловити ті чудові перспективи, які відкривались у зв’язку з цим перед наукою.
«Сказати чи не сказати?» — подумав Микола, згадавши таємницю, яку він з Ганною досі старанно приховував від Ридана. Зрештою, немає підстав далі приховувати: робота над «консерватором» закінчиться днями, і тоді ніщо не зможе перешкодити Миколі взятися за відбудову «ГЧ». А до цього треба б поговорити з професором, з’ясувати докладніше його сподівання.
Він порадився з Ганною.
— Можна, — вирішили вони.
Увечері Микола прийшов до Ридана в кабінет. Той сидів у своєму кріслі біля стола і щось писав.
— Ну, здається, я закінчив підготовку, — жваво зустрів він інженера. — Завтра починаю сам опромінювати. Ранком попрошу вас тільки проекзаменувати мене з технікою опромінення. Програма в мене досить складна й широка, але страшенно цікава! Ви уявіть тільки, що сталося: ми перемогли розпад білка, головну основу смерті всього живого! Відкриваються перспективи, які я просто не спроможний збагнути. Розгубився, місця собі не знайду… Дідько його знає, що ви зі мною зробили… Як вам здається, скільки мені років зараз? Двадцять щонайбільше. Мріяти почав. Вриваються всякі ідеї, обдають, наче холодними бризками, захоплюють, тягнуть у майбутнє… А мені треба зрозуміти сучасне… Хіба те, що в нас зараз виходить з м’ясом, це щось небувале? Нічого подібного. А мощі? Вони зрозумілі на півдні, в жаркому кліматі. Зрозумілі північні мамонти у мерзлоті… А це ж буває і в помірному кліматі! Ніхто до пуття не розібрався, що це за штука. А Рубінштейн! Пригадуєте?
— Який Рубінштейн? — Микола зовсім сторопів під натиском «двадцятирічного» професора.
— Ну як же! Микола Рубінштейн, брат славетного Антона, теж музикант, засновник Московської консерваторії… Він помер у 1881 році в Москві. А ось кілька років тому відкрили його склеп і труну — через 53 роки після смерті! — і виявилось: лежить свіженький, начебто тільки що помер. Ніякого бальзамування не було. Збереглося все — одяг, навіть троянди на грудях… А знаєте, в чім справа! Свинцева запаяна труна! Це робота свинцю, Миколо Арсеновичу, я впевнений. Я знаю кілька таких випадків, пов’язаних із свинцем… Ну? Хіба це не захоплююче? Потрібен простий експеримент для початку серйозного дослідження: взяти свинцевий футляр, покласти туди мишу або пацюка, тільки що вбиту або навіть живу, запаяти і через місяць відкрити… Потім ще мед… Тіло Олександра Македонського зберегли від розкладання в меду…
Він раптом зніяковіло засміявся, дивлячись на Миколу, який стояв нерухомо, немов він насилу вбирав цей нестримний потік слів. Микола не вмів слухати інакше: він намагався схопити зміст. А Ридан відчув ніяковість захопленої чимось людини, — навіщо це грайливе розкриття своєї невпорядкованої розумової сировини…
— Бачите, яка катавасія в голові…
— Я це добре розумію, — відповів Микола, — бо у мене те саме…
— Знаю… у нас багато спільного — в найголовнішому — в творчій основі наших натур… Це велика сила… — Ридан рішуче утримався від спокуси продовжити ніжні слова. — Отже, Миколо Арсеновичу, зараз я з’ясовуватиму два питання: чи всі тканини і соки організму однаково реагують на консервуюче опромінення. Виходить, доведеться випробувати багато зразків. І друге питання, що вирішує для мене долю методу: чи не викликає опромінення якихось функціональних порушень в органах. Бо якщо орган внаслідок опромінення втратить здатність нормально працювати, то його й зберігати не варто…