По-друге. Подивимось, яку роль відіграє частота коливань у поширенні електромагнітних хвиль. Радіостанція, що працює на довгих хвилях, повинна мати величезну потужність, щоб її було далеко чути. Довгі хвилі не проникають ні за межі земної атмосфери, ні крізь товщу земної кори, а поглинаються ними.
Короткі хвилі мають більшу частоту коливань (до 30 мільйонів коливань за секунду), ні верхні, іонізовані шари атмосфери, ні земля уже майже не поглинають їх, а тільки відбивають. Тому ці хвилі навіть при дуже незначній потужності передавача здатні подолати відстань в десятки тисяч кілометрів.
Ультракороткі хвилі, частота коливань яких досягає сотень мільйонів коливань за секунду, поширюються на ще більші відстані навіть при дуже малій потужності передавача. Вони ще не можуть проходити крізь земну кору, але пробивають іонізовані шари атмосфери і зникають у космічному просторі.
Що ж дивного, коли хвилі мозку, частота яких досягає кількох квадрильйонів коливань на секунду, можуть вільно проникати крізь товщу землі і досягати будь-якої точки на її поверхні, по прямій лінії, не затухаючи, не послаблюючись? Кількість переходить у якість. Величезна частота коливань начебто замінює собою потужність їх генератора — мозку.
Є, проте, факти, які вказують на те, що й потужність мозкового випромінювання далеко не байдужа до процесу передачі імпульсів від одного мозку до іншого. Ще в 1930 році В. В. Лепьошкін у Барселоні відкрив так зване некробіотичне проміння, яке виходить з організму в момент смерті. Природа цього випромінювання так і лишилася нерозгаданою. Тепер ми можемо припустити, що це звичайні для нервової системи електромагнітні хвилі. А сам факт їх виявлення свідчить про те, що момент смерті — момент припинення генерації променистої енергії мозку — супроводжується раптовим і, очевидно, значним підвищенням потужності випромінювання.
І це далеко не єдиний факт, який переконує в тому, що потужність мозкового випромінювання непостійна і від її коливань залежить ступінь впливу на інший мозок так само, як від коливань потужності радіостанції залежить сила сигналів, уловлюваних приймачем. Далі ми побачимо, як навіювання і гіпноз — явища дуже поширені в тваринному світі, — пояснюються здатністю деяких видів тварин і деяких людей довільно посилювати потужність свого мозкового випромінювання і вільно спрямовувати його потік.
Звичайно, якщо мозок перебуває в спокійному стані, потужність його випромінювання не виходить за межі певної норми; у моменти психічного напруження вона підвищується. Відповідно до цього і дія мозку позначається з більшою чи меншою силою впливу на підсвідому сферу другого мозку.
Некробіотичне проміння, очевидно, становить один з найвищих ступенів потужності випромінювання, бо в людини дія його може викликати галюцинації, тобто частково виключати свідомість. Тут дія уловлюваних сигналів чужого мозку настільки сильна, що приймальні елементи мозку-приймача починають вібрувати в резонанс з ними».
Ридан перегортає сторінку, і в цей момент годинник у їдальні б’є один раз. Професор насуплюється, виймає свій кишеньковий годинник. Пів на другу…
Його нога нервово смикається під кріслом, ритмічно порипуючи черевиком. Давно вщух дощ.
Ні, не рукопис затримує професора в цей пізній час за столом.
Він читає далі:
«Відкриття некробіотичного випромінювання наближає нас до розуміння найбільш «таємничих» фактів з усіх описаних мною в попередньому розділі. Я маю на увазі випадки смерті, яка була «відчута» на віддалі і викликала своєрідні галюцинації в близьких людей. Одначе щоб усвідомити механіку цього процесу, треба розібратись у його деталях. Може здатися дивним, чого ми не відчуваємо безперервно цих «сигналів смерті», якими повинен бути переповнений простір, що оточує нас. І чого тільки близькі нам люди, та й то надзвичайно рідко, повідомляють нас про свою загибель таким дивним способом?
Так, безліч сигналів, і не тільки смерті, а й звичайного буденного життя щохвилини приймає мозок безпосередньо, без всякої допомоги наших органів відчуття. Ось двоє людей — мати й дитина або чоловік і жінка. Протягом багатьох років вони майже щодня бувають разом. Мозок кожного з них своїми нормальними імпульсами впливає на мозок другого. Кожен порух думки, кожне бажання, спалах гніву, волі, враження — все це дає свою гаму випромінювань, що сприймаються, крім свідомості, мозком близької людини. Це випромінювання систематично примушує резонувати приймальні елементи другого мозку в своєрідних комбінаціях, характерних тільки для даної людини.