Тут Ридан і припинив, нарешті, роботу тієї ночі…
Перше, що він зробив другого дня, почав серйозну розмову з Миколою наодинці у своєму кабінеті. Мета розмови, спочатку дуже проста, потім значно ускладнилась; ішлося про те, щоб усунути Миколу від роботи, принаймні до повернення з уфімської подорожі. Цього разу професор удався до аргументів, які примусили інженера серйозно насторожитись. Він говорив про загрозливу вузькість діапазону Миколиних інтересів. На цілому ряді історичних прикладів він показав Миколі, до яких трагічних наслідків у психіці людини призводить тривала концентрація думки на обмежених ділянках мозку.
— Ви ще молодий, — казав він. — У вашому віці це дуже небезпечно. Тим часом перші ознаки вже є. Нервова слабість, безсоння, втомлюваність, «чехарда думок» — все це симптоми психічного розладу, який уже почався. Ще не пізно відновити рівновагу: треба дати солідний відпочинок усім «радіотехнічним» клітинам вашого мозку, а всі інші, які вже почали хиріти від неробства, включити в роботу. Більше різноманітності думок, вражень, інтересів!.. А крім того… Ви вже дозвольте мені, Миколо Арсеновичу, на правах старшого закинути вам це… За останні роки ви явно відстали од культурного життя. Навіть у нашому родинному колі… вас починає обганяти Наталя своєю обізнаністю в політиці, в мистецтві… Порівняння з Віклінгом — явно не на вашу, користь, хоч, по суті, він за своїми якостями, звичайно, і в слід ваш не годен ступити. Буржуазне виховання допомагає йому зберігати й підтримувати тільки зовнішній лоск інтелігента. У вас цієї основи немає, але ви — інтелігент іншої формації — радянський інтелігент. Це ширше, вище поняття, Миколо Арсеновичу! Тут немає місця нічому зовнішньому, все повинно бути по суті. І радянський інтелігент повинен мати своє обличчя — обличчя, а не маску! — обличчя благородне й привабливе, позбавлене тих рис, які колись породили отаке собі зневажливе визначення — «напівінтелігент»…
Ридан влучив у ціль. Це була жорстока операція. Микола зрозумів усі прозорі натяки професора, він побачив себе збоку, пригадав свої ляпсуси під час вечірніх розмов у присутності Віклінга, відчув і глибший зміст риданівського зіставлення з Віклінгом, хоч про Ганну не було сказано жодного слова…
А крім того, перед Миколою з невблаганною ясністю визначився провал його «життєвої системи», його боротьби за Інженера. Адже саме про це говорив Ридан!
Хоч яким прикрим був зміст риданівської «операції», на Миколу він подіяв, як холодний, протверезний душ.
— Я зрозумів усе, — сказав він Ридану, вдячно стискуючи йому руку. — Ви маєте рацію. З цієї хвилини міняю курс. — Він вимовив це, як клятву, і з радістю, бо вже знав, що наступний крок його буде до Ганни; з ким же міг він обміркувати, намітити програму цього вирішального повороту, щоб потім — діяти!..
І ось потекли дні нового життя. Від попереднього лишились тільки «ефірні вахти», але й вони набули нового значення. Микола готував зміну — тренував Анатолія Ниркіна, передаючи йому свій «почерк» роботи на ключі.
У своїй майстерні-лабораторії Тунгусов не бував, та й робити там тепер нічого було.
Микола ще більше, ніж колись, захопився завоюванням культури. Але тепер це захоплення стало іншим — організованішим, дозрілішим. Внутрішньо звільнившись з полону своїх науково-технічних справ та ідей, Микола в розмові з Ганною постав раптом перед нею, як людина широких запитів і планів, до виконання яких він тільки тепер зміг перейти.
Його думки захопили Ганну. Вона відчула, що завдання самовдосконалення як особливе, усвідомлене завдання життя стоїть і перед нею, що самоплив, яким досі культура йшла до неї, уже не може та й не повинен її задовольняти! Треба йти вперед, завжди, невтомно, підніматися все вище… Це необхідно всім… Наталці… Федорові…
Уся четвірка була втягнена в цей новий рух за високу культуру. Вони складали списки своїх прогалин, які треба було заповнити насамперед: художньої і спеціальної літератури, тем рефератів і обговорень, екскурсій, відвідувань музеїв, концертів, лекцій і т. д. і т. ін. Складали програми й розклади… усі поринули в роботу тим більш захоплюючу, що кожний знаходив у ній те, що вважав для себе потрібним і цікавим. Мало який вечір проходив без спільного відвідування театрів, кіно, концертів, без розмов на різні теми. Усі щось записували, відмічали в заведених зошитах, щоб міцніше закріпити в пам’яті надбане.