Знову шеф подивився на годинник, і «кити» перезирнулися. Краєчком ока Ганс перехопив жест одного з них, що сидів збоку від нього: він ствердно, начебто схвально кивнув головою.
Шеф підвівся і підійшов до телефону. Ганс замовк.
— Як там з погодою, Ервін?
Мембрана зазвучала з такою силою, що шеф одвів трубку од вуха. Тепер усім у каюті було чутно, що відповідали шефові.
— Погода напрочуд рибальська, ваша честь, — грайливо вирікав низький, прокурений голос морського вовка. — Тепло, сиро й туманно. Саме слушний час поставити мережу. Накажете?
— Точніше, точніше, Ервін. І без жартів, будь ласка.
— Будь ласка: вітер три бали, зюйд-ост, інакше кажучи, радянський, але, незважаючи на це, ласкавий і теплий. Температура вісімнадцять і п’ять десятих, кімнатна. Хвиля — чотири бали, колискова… Наче і все…
— Не стройте дурня, Ервін! Туман?!
У трубці залунав добродушний сміх.
— Пробачте, ваша милість, я забув, що ви волієте пити молочко з-під корови, замість чистого віскі. Можу почастувати, виходьте на палубу. На жаль, метеорологи не придумали бальної системи для туману, так що точніше не можу…
— Виходить, прогноз справджується?
— Якнайточніше, ваша світлість. Я ж кажу — можна ставити мережу.
Ганс уже зрозумів усе, так принаймні йому здавалось. Та й наступні події зміцнили його впевненість у цьому. Тепле повітря, що ринуло на Балтику з півдня, викликало туман, і операція почнеться зараз же… На погляд «китів», не так уже й важливо, чи зустріне він розвідників на березі, чи вийде на цей самий берег разом з ними і далі діятиме за планом.
Йому ж цей несподіваний варіант загрожував майже напевно провалом його власного плану, можливо загибеллю. Попередити своїх нових друзів він уже не зможе. Звичайно, вони виявлять висадку, бо знають місце її, бачать обстановку і чекатимуть. Але чи висадиться з ними Ганс? Хіба не може статися, що його затримають на шхуні, а розвідники діятимуть самостійно і зовсім не так, як передбачалося. Нарешті, чому «там» повинні настільки вірити йому, щоб не допустити, що він, потрапивши їм до рук, просто видав їм план висадки, щоб ушитися самому!.. За цих нових обставин вони не пустять, не мають права пустити групу в ліс. Буде бій… У таких випадках той, хто кидає зброю і піднімає руки, буває вбитий своїми ж. Завжди знаходиться людина, готова виконати «обов’язок», згідно з найсуворішим законом розвідників, і в останню мить розкусити ампулу з ціаністим калієм…
«Що ж, — подумав Ганс, — хай навіть так. Я своє головне завдання виконав». Ця думка втішила й заспокоїла його. Він підняв чарку й випив свій коньяк одним духом.
Розмова по телефону закінчувалась.
— Ведіть судно до призначеного місця, — наказав шеф. — Коли ми там зможемо бути?
— Адже ми шукаємо рибу, ваша світлість! Але коли це боговгодне заняття вам набридло, то хвилин через тридцять можемо лягти в дрейф.
— Гаразд. Дійте не гаючись.
— Чули? — спитав шеф, сідаючи в своє крісло. — Доведеться скористатися з цього туману, Юхо, і, виходить, трохи змінити план. Ви вирушите разом з ними. Сподіваюсь, це не внесе особливих ускладнень?
Юханнес погодився, що інакше вчинити не можна: така нагода може трапитись не скоро.
…На шхуні почався рух. Судно ніби прокинулось, стривожене серед ночі. На палубі команда налагоджувала якусь техніку для спуску людей на воду. Шість розвідників, підняті з койок начальством, квапливо одягались, упаковували свої рюкзаки, припасовували на собі зброю, готуючись до бою, яким могли ознаменуватися їхні перші кроки на березі.
Усі прилади спостереження, котрими шхуна була обладнана, як належить найновішому військовому кораблю — локатори, радіопеленгатори, акустичні вловлювачі звуків у воді, насторожено провадили свою кругову вахту, щоб вчасно попередити про небезпеку, хоча б з якого боку вона не з’явилася.